З великою зацікавленістю прочитав у «Голосі України» від 28.08.2002 р. статтю Володимира Ялового «Без моралі, совісті та людяності суспільство приречено». Автор, нагадаю, розкриває соціальну та морально-політичну обстановку в Україні: як живе народ, хто й як ним править.
Суспільство розкололося на купку невиправдано багатих і більшість бідних та злидарів. Біда в тому, що країною керують не міністри, а МВФ та його західні консультанти, які дорого коштують. Пригадуються слова Еммануїла Канта. Він писав, що потрібно «мати мужність користуватися власним розумом», а ми беремо в кредит західний розум, який дорого коштує. Своїх учених принижуємо, їхній труд знецінено, багато з них пішли у бізнес, тисячі виїхали за кордон.
Сотні тисяч викинуто на вулицю, вони позбавлені засобів до існування. Наші високі керівники під час вирішення складних доленосних питань не прислуховуються до голосу народу, а діють напролом, мовляв, спишемо на помилки та прорахунки, недосвідченість. Але ж за помилки державних діячів розраховується нація. Цей згубний курс деяких реформ критикує опозиція, великі вчені. Та їхню думку нехтують.
То яке суспільство ми будуємо? Відповіді поки що немає! Демократи обстоюють суспільство, де кожний індивид чи клан ізольований і керує сам собою та турбується лише про себе. Одні думають, як вижити, як вийти з бідності та злиднів, а інші зі шкіри лізуть, щоб якомога більше збагатитися.
Справа дійшла до того, що вже для ветеранів війни влаштовують пункти підхарчовування.
У країні надто загострилася молодіжна проблема. У «застійні роки» молоддю опікувалася держава. Нині вона нікому не потрібна, її виховують вулиця, дикий ринок і різного роду вульгарні заклади. Демонструються кінофільми, де жорстокість, насилля та розпуста. Народ обурюється, та марно. Бізнес робить свою чорну справу — розтліває суспільство.
Олексій СТЕФАНЮК, доктор економічних наук, Герой Радянського Союзу.