За традицією липень і серпень у вітчизняній — та й не тільки — політичній системі вважаються «мертвим» сезоном. Політики, як і більшість громадян, у ці місяці насолоджуються відпочинком і готуються до майбутніх баталій з опонентами, які починалися традиційно — восени. А точніше у жовтні. Однак цього року традиція вперше була порушена. Спершу силами, які вважають себе опозицією чинній владі, а в день святкування одинадцятої річниці незалежності — Президентом України Леонідом Кучмою, який того дня виступив із зверненням до українського народу.

Звернення, яке сколихнуло суспільство

Леонід Кучма вперше визнав, що наявна модель влади — президентсько-парламентська республіка — недосконала і запропонував розпочати політичну реформу. Зокрема, на його думку, варто не винаходити українського «велосипеда», а піти шляхом більшості європейських держав, тобто перейти до владної моделі, яка має назву парламентсько-президентська республіка.

Цю пропозицію глава держави деталізував 28 серпня на засіданні Кабінету Міністрів. Він висловив переконання, що законодавча і виконавча гілки влади мають співпрацювати на принципах солідарної відповідальності. Тобто парламентарії повинні об’єднатися у більшість і сформувати коаліційний уряд.

Президент України також наголосив у зверненні до українського народу, що вибори Президента відбудуться в законодавчо визначені терміни і влада буде цивілізовано, як уже було в нашій історії, передана наступному обранцю українського народу.

Водночас Голова Верховної Ради України Володимир Литвин наголосив на своїй прес-конференції: «Нам потрібні ці зміни». Однак, на його думку, політична реформа повинна мати підтримку в суспільстві. Поки що, підкреслив глава парламенту, як показала погоджувальна рада, в депутатів немає єдиного підходу до втілення її в життя.

Зауважу: звернення передовсім викликало шок не тільки серед політиків, а й політологів. Ні перші, ні другі не могли зрозуміти, чим викликані пропозиції Леоніда Кучми. Тим більше політична реформа потребує внесення значних змін в Основний Закон держави. З другого боку, фактично добровільна відмова глави держави від доволі широкого кола владних повноважень поставила перед багатьма чергове запитання: що це могло б означати?

Багато хто розцінював наближення президентських виборів, як перманентний пошук спадкоємця на високу посаду. Дехто з політиків навіть поспішив записатися у «сини» глави держави, а дехто називав себе його «похресником». І в цьому нічого дивного: влада в багатьох випадках копіювала політичні сценарії нашого північного сусіда — Росії. А там, як відомо, свого часу Борис Єльцин зробив ставку на нинішнього главу РФ Володимира Путіна.

Однак, як бачимо, частина української політичної еліти відмовилася «грати» за російським сценарієм. І натомість запропонувала «гру» за європейськими шаблонами. Але, з’ясувалося, така пропозиція шаленого ентузіазму не викликала. Особливо серед тих, хто йшов на цьогорічні парламентські вибори під гаслами змін у системі влади.

Реакція опозиції

Перший на пропозиції Президента відреагував лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко. І не так, як дехто очікував. А ще точніше — у власному стилі. На його думку, обидві владні моделі мають свої переваги, але модель президентської держави в Україні ще не вичерпала себе.

Таке бачення ситуації висловила і лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко на зустрічі в газеті «Киевский телеграф». Вона переконана, що проблеми можна вирішувати лише тоді, коли бачиш очі лідера. І навела як приклад Росію, де, мовляв, Володимир Путін не боїться проводити свою політику. Не дискутуватимемо  з Юлією Володимирівною на теми просвітницького авторитаризму (а саме таким політологи вбачають нинішній російський режим), як і щодо успіхів у реформуванні економіки у наших сусідів. Хто читає уважно і регулярно російські видання, той має своє бачення розвитку подій в сусідній державі.

Проблема в іншому. Кому потрібен авторитаризм? Народові? Правлячій еліті? Нинішнім опозиціонерам? І для чого? Лише після відповіді на поставлені запитання можна продовжити дискусію довкола доцільності чи недоцільності зміни владної моделі.

Натомість комуністи висловили готовність підтримати Президента України щодо перерозподілу владних повноважень. А соціалісти, які давно обстоювали перехід до парламентської моделі влади, висловили сумніви у щирості пропозицій глави держави.

Формування більшості

Ще одним наслідком президентських пропозицій стала поява заяви представників дев’яти парламентських фракцій про початок формування більшості у Верховній Раді. Постійний представник Президента України у парламенті Олександр Задорожній перед початком роботи другої сесії Верховної Ради нинішнього скликання повідомив, що під цією заявою уже поставили свій підпис 231 народний обранець.

Ні в кого не виникло сумнівів, що першими зголосилися під прапори новоствореної більшості представники міжфракційного об’єднання «Єдина Україна» та об’єднані соціал-демократи.

Такий розклад викликав роздратування у представників блоку «Наша Україна». Вони вкотре заявили про необхідність формування «демократичної більшості» і звинуватили главу президентської адміністрації Віктора Медведчука в перетягуванні владних повноважень у будинок на Банковій. Водночас главі держави «нашисти» запропонували повернутися до їхньої пропозиції на старті нового парламентського сезону. Зокрема, підписати тристоронню заяву між Президентом, урядом і парламентською більшістю, яка має формуватися на базі виборчого блоку «Наша Україна».

До того ж лідер блоку Віктор Ющенко напередодні відкриття другої сесії заявив, що «Наша Україна» ніколи не ввійде до більшості, сформованої представниками дев’яти фракцій.

Мовчать у відповідь на запрошення і опозиціонери з фракцій Блоку Юлії Тимошенко, комуністів та соціалістів. Точніше — продовжують готувати осінній наступ на владу. У понеділок вони провели репетицію своєї акції «Повстань, Україно!» на головному майдані Чернігова. Опозиціонери репетицією залишилися задоволені. За їхніми словами, на мітинг в обласному центрі вийшло майже 15 тисяч чернігівчан, хоча місцева міліція спростовує їхні дані і називає цифру на порядок меншу.

Щоправда, ніяк не можуть визначити своє ставлення до осінніх акцій протесту супутники опозиціонерів — лідери блоку «Наша Україна». Вони готуються до проведення 14—15 вересня Форуму демократичних сил і заявляють про свою самодостатність. Що не заважає Віктору Ющенку написати запрошення лідерам трьох опозиційних структур узяти участь у роботі оргкомітету форуму.

Дехто з журналістів уже встиг поведінку чотирьох політичних структур охарактеризувати як нову «канівську четвірку». А деякі політологи висловлюють думку про те, що Віктор Ющенко хоче використати акції протесту, організовані опозиційною «трійкою» як своєрідний криголам, що має розчистити йому шлях або у крісло — вдруге — Прем’єр-міністра, або у крісло глави держави. Тим паче що, за соціологічними опитуваннями, він продовжує лідирувати серед претендентів на найвищу посаду в державі.

А що народ?

На думку багатьох оглядачів, як завжди — мовчить. За даними опитування, проведеного Центром політичного і економічного аналізу імені Олександра Разумкова, більш як дві третини українців не візьмуть участі у запланованих акціях протесту. І лише кожен десятий готовий вийти на майдани міст і містечок нашої держави.

І причина не лише в заготівлі сільськогосподарської продукції. Вона значно глибше. І оскільки соціологи поки що не пробують її відшукати шляхом опитування громадян, висловлю свій суб’єктивний погляд.

Передовсім, на мою думку, наші громадяни зрозуміли, що від переміни місць доданків сума не міняється. Цьому сприяли також здебільшого ті з політиків, хто на президентських виборах 1999 року пропагував тезу: «Ті, хто при владі, вже накрали, а тепер до годівниці рвуться голодні, а значить, буде ще гірше». Отож вони розплачуються за минулу власну поведінку.

По-друге, в одній з областей кілька місяців тому мене ознайомили з даними опитування. Ці дані засвідчили: більш як половина громадян уже покладаються цілком на себе і не очікують від державних і політичних структур жодної допомоги. А тому, вважаю, жителі України не поспішають на «барикади», бо тоді не буде кому заробити кусень насущного хліба.

Без врахування усіх цих чинників неможливо точно спрогнозувати розвиток подій, а отже, і наслідки запланованих — не лише протестних — акцій.

Що нас очікує, чим серце заспокоїться

Осінь, без сумніву, стане холодним душем. І не тільки тому, що спекотне літо обіцяє дощові  жовтень і листопад. А й у протистоянні кількох політичних гравців хтось має потерпіти поразку.

Не хотілося б, щоб програв народ, а точніше ми всі, платники податків. Адже політики утримуються за наш кошт. Тож хочеться, щоб законодавці насамперед пригадали свої борги перед виборцями. Передусім щодо зменшення податкового тиску. З другого боку, треба приймати бюджет наступного року. Тому блокування роботи Верховної Ради може обернутися втратами і для економіки, і для пересічного громадянина.

Недарма Голова Верховної Ради України Володимир Литвин вважає: «Україна, як ніколи, потребує сьогодні не геройства, а виваженості, не революцій, а занурення у внутрішнє облаштування та відновлення національних почуттів, не пошуку прихильності за кордоном, а зміцнення зв’язків з міжнародними партнерами, які рахуються з країною, визнають її національні інтереси».

Отож нинішня осінь — передусім осінь тривоги нашої.