Народний депутат, член фракції «Трудова Україна», заступник голови української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи Анатолій Раханський був єдиним спостерігачем від Верховної Ради на азербайджанському всенародному референдумі із внесення змін до Конституції, що відбувся 24 серпня. До Азербайджану він приїхав на запрошення спікера Міллі меджлісу (парламенту) цієї країни Муртуза Алескерова. Враховуючи неоднозначну оцінку референдуму і деякими міжнародними організаціями, і азербайджанською опозицією, «ГУ» попросив поділитися Анатолія Раханського своїми враженнями.

— Що стало предметом референдуму і якими були ваші функції як спостерігача?

— Бюлетень для голосування був досить об’ємний. Громадянам запропонували висловитися на 24 поправки до Основного Закону, що їх було розбито на вісім блоків. Ці зміни диктувалися зобов’язаннями, взятими країною під час вступу до Ради Європи, приєднання її до Європейської конвенції з прав людини, а також потребою вдосконалення виборчого законодавства, діяльності органів державної влади, розвитком судової реформи тощо. Як спостерігач я побував на 12 виборчих дільницях у трьох районах країни та в столиці. Крім того, зустрічався зі спікером азербайджанського парламенту Муртузом Алескеровим та своїми колегами-парламентаріями. Мав також розмову з Ільхамом Алієвим, котрий є главою азербайджанської делегації в ПАРЄ. Побував в Університеті народного господарства, а також узяв участь у відкритті газопередавальної станції, яку спорудили фахівці Сумського НВО ім. Фрунзе. До речі, цю станцію ніхто не міг збудувати, навіть японці. А наші зробили це, до того ж у рекордно короткий термін.

— Відомо, що азербайджанська опозиція критично поставилася до референдуму. Лунали, зокрема, заяви про підтасовки, про те, що явка громадян не перевищила насправді 15 відсотків. Ви помічали якісь порушення?

— Насамперед хочу зазначити, що за три дні перебування в країні жоден спостерігач не здатен вникнути в ситуацію настільки, щоб робити якісь категоричні висновки. Але моє враження таке: цей референдум був відкритим, вільним, з дотриманням усіх демократичних принципів. Преса мала всі можливості для його висвітлення.

Про явку: я весь день був на дільницях — скрізь черги стояли! Я навіть зауважував голові виборчої комісії, що поставили мало кабін для голосування. Мені відповіли, що не очікували такої активності. Отож, думаю, саме офіційні дані про 87 відсотків явки, а не опозиційні 15, є цілком достовірними.

Відвідуючи дільниці, я поспілкувався майже з двома сотнями людей. Відчувалося, що громадяни знали предмет референдуму, що була гарна роз’яснювальна робота. І не зустрів жодного, хто заперечував би проведення референдуму. Бачився на дільницях і з представниками опозиційних партій, і лише в двох місцях мені сказали, що є дрібні порушення: хтось там намагався двічі проголосувати, або дільницю трохи пізніше відкрили. Тобто здебільшого претензій ні в кого не було. До речі, не було їх чути й на підсумковій прес-конференції голови Центрвиборчкому, де зібралися і представники опозиції, і міжнародні спостерігачі.

Так, опозиція, її преса критикували деякі запропоновані президентом Гейдаром Алієвим пункти. Скажімо, про перехід на 100-відсоткову мажоритарну виборчу систему: раніше незначна частина парламенту обиралася за партійними списками. Але азербайджанці вирішили, що саме мажоритарна система є для їхньої країни найпрогресивнішою — це їхнє право так визначати. Заперечення в опозиції викликала й така пропозиція: у разі неможливості президентом виконувати свої функції, вони покладаються на прем’єр-міністра, а не на спікера Міллі меджлісу, як було досі. Опозиція стверджує, що це такий собі хитрий хід для наступної передачі влади від Гейдара Алієва його сину Ільхаму. Але я міркую так. Ільхам Алієв є нині депутатом парламенту і лідером партії «Новий Азербайджан», що має абсолютну більшість у законодавчому органі. Отож якби річ була в передачі влади, Ільхам просто міг би стати спікером, це аж ніяк не проблема. А щодо нового положення, то і у нас в Україні влада у випадку неможливості виконання функцій президентом передається прем’єру. Що ж тут недемократичного?

— Чи можна говорити про щось спільне між азербайджанським референдумом і тим, що відбувся в квітні 2000-го у нас?

— Річ у тім, що в Азербайджані умови імплементації результатів референдуму було визначено парламентом ще до його проведення. Їх затверджує Конституційний Суд.

— Запитання для тодішнього всеукраїнського референдуму пройшли експертизу Венеціанської комісії Ради Європи. Чи була така експертиза в азербайджанському випадку?

— Ні, Азербайджан не звертався до Страсбурга. Вони, до речі, досить жорстко обійшлися з представником Парламентської асамблеї Ради Європи, котрий приїхав до Баку і спробував там дещо коментувати. І спікер парламенту, і міністр закордонних справ виступили із заявами: коли члени ПАРЄ так поводитимуться, тобто приїжджатимуть і розповідатимуть, що нам робити, то краще нехай не приїздять.

— Очевидно, ця історія матиме відгук у Страсбурзі?

— Можливо, матиме. Але слід розуміти: такі категоричні висновки, які часом виникають і стосовно України, робити справді не можна.

Які, власне, можуть бути в цьому випадку претензії до Азербайджану? Ухвалено, що віднині президент обирається всенародним голосуванням не двома третинами голосів, як було раніше, а 50 відсотками плюс один голос. Ця сама норма і у нас. Вирішено, що Генпрокурор може виступати із законодавчою ініціативою. Що тут поганого? Які можуть бути претензії до того, що віднині будь-хто може подати до Конституційного Суду позов на дії мера міста чи керівника району? Затверджено, що всенародні референдуми не можуть проводитися з питань податкової політики чи бюджету, амністії чи помилування — хіба тут є загроза демократії? У результаті референдуму дано зелене світло функціонуванню в країні інституту Уповноваженого з прав людини (омбудсмена) — це входить до зобов’язань перед Радою Європи. Тобто не думаю, що мова може йти про наступ на демократію. Мало того, скажу відверто: я побував в Азербайджані вперше і був здивований рівнем демократії в країні. Є опозиція, є газети, що критикують владу.

— Чи багато міжнародних спостерігачів побувало на референдумі? 

— Дуже багато. Я зустрічав колег із Грузії, Росії, інших держав. Усі, з ким я розмовляв, погоджувалися, що серйозних порушень, які істотно вплинули б на результати голосування, не було. До речі, із 56 тисяч спостерігачів від азербайджанських партій та організацій 26 тисяч були від опозиції.

Інтерв’ю взяв Анатолій МАРЦИНОВСЬКИЙ.