Прочитав у «Голосі України» за 11 липня цього року статтю «Заробіток «по-чорному». Розпачливе тужіння авторки над «гіркими Ігоревими запитаннями» змусило взятися за перо. Надто вже симптоматичні вони, ці «гіркі питання». І висвітлюють, я думаю, проблему набагато ширшу, ніж пошуки заробітку окремим молодим юристом у окремому районному центрі Черкаської області.
Проблему цю я назвав би «спокуса добробутом». Сутність її полягає в тому, що блага, котрі пропонує сучасна цивілізація, породжують у багатьох людей (надто у молоді) бажання отримати все й одразу. Якщо цього не відбувається, то починається голосіння, де чується відлуння старих «добрих» часів, порівняння рівня життя з подібним у розвинених країнах, узагальнення на кшталт: «Україна не береже мізки, вміння та здібності своїх громадян».
Проілюструю своє твердження.
Утримаюся від спокуси згадати про мізерні заробітки юристів на той час, коли сам закінчив (як і Ігор, «з відзнакою») університет. Візьмемо хоча б початок 80-х. Розподіл випускників юрфаку університету. Пропонуються місця: юрисконсульта великого підприємства — 110—130 руб., інспектора райвідділу соціального забезпечення — 90—110 руб., юриста райспоживспілки — 160 руб. Найкраща платня в колегії адвокатів — до 270 руб. на місяць. Можу помилитися у дрібницях, на 10—20 руб. у той чи інший бік, але загальна картина мала саме такий вигляд.
Щодо квартири. Про наймання двокімнатної квартири годі було й мріяти. Щоправда, молодий спеціаліст мав право на позачергове отримання житла в державному чи громадському житловому фонді. Але такої «пільгової» квартири, як правило, чекали по 10—15 років.
Звісно, тоді продукти коштували дешевше, але в крамницях їх хронічно не було. Проте усі з цим якось мирилися. Бо всі так жили.
Але раптом настав «дикий» ринок. З’явилося чимало товарів, про які раніше тільки чули. І всі вони більшою чи меншою мірою стали доступні. Були б гроші. І тут з’явилося найтяжче випробування — спокусою мати блага. Витримати його важче, ніж терпіти бідність. Надзвичайно негативну роль тут відіграли минулі десятиліття «зрівнялівки». В індустріально розвинених країнах (як можу судити після спілкування з тамтешніми юристами) не виникає «гірких запитань»: чому молодий юрист отримує менше, ніж досвідчений; чому він не може мати спочатку таке помешкання або авто, які хоче... Всі знають: це треба заробити не одним роком важкої праці! Тому юристи там не йдуть у вантажники, а вдосконалюють свою фахову майстерність, не вважаючи себе у 27—28 років кращими «законниками» свого міста.
Звісно, спокуса добробутом стосується не лише юристів. Отже, проблема, мабуть, не так у тому, що вантажником чи продавцем працювати вигідніше, ніж юристом. А в тому, що матеріальні блага «відтісняють» на другий план фах, уподобання, мрії.
Євген ХАРИТОНОВ, доктор юридичних наук.
Одеса.
