Олександра Маландія ви напевне пам’ятаєте. Це з його листа, надрукованого в «Голосі» в червні минулого року під назвою «Сповідь «неблагонадійного», ми дізналися про долю поета, сповнену нестатків і переслідувань владою.
Від імені покоління, загартованого в голодоморах та воєнно-повоєнному лихолітті, національне самоусвідомлення якого проросло вільнодумством «шістдесятників», Олександр Миколайович закликав не забувати, якою дорогою ціною далася українцям державність. За неї вони щедро заплатили — хто життям, хто здоров’ям.
Олександр Маландій (народився на Сумщині, нині — киянин) — журналіст за фахом. Тривалий час його, як неблагонадійного, було позбавлено можливості видавати свої твори. 26 років тому тяжка недуга прикувала його до ліжка. Але наперекір щоденній виснажливій боротьбі за життя він продовжував писати...
Сьогодні Олександр Маландій — автор 15 збірок віршів, оповідань, нарисів, гуморесок. За одну з книжок — «Кувала зозуля» — рік тому удостоєний Міжнародної премії імені Володимира Винниченка.
Нещодавно Олександр Миколайович зателефонував до редакції, щоб поділитися радісною новиною: вишла в світ нова його збірка — «Світлотіні». І ми потрапили в число її перших читачів.
Вона особлива й незвична вже тим, що це перша спроба автора проілюструвати свої твори власними малюнками. А ще — підзаголовком «Поезопроза», що об’єднав і охарактеризував зміст збірки. Усі її ліричні твори й прозові новели — це теплі чи гіркі епізоди з життя автора. Особлива книга і назвою: на межі філософії й літератури. Майже всі персонажі збірки прийшли з царини світла. Це фрагменти-спогади про представників духовної й інтелектуальної еліти ХХ століття: Олеся Гончара, Василя Стуса, Наталю Кащук, Богдану Фільц, Миколу Данька й інших. А тіні — то бульдозер епохи, що трощив людські долі, кривдив непокірних.
Отже, «Світлотіні» — це знову сповідь. Невдовзі книжка може стати підручником з історії літератури чи просто історії.
Юлія ПОТАПЕНКО.
