Ми не часто озвучуємо цю проблему — пияцтво, самогоноваріння та все інше, з цим пов’язане. І так усім зрозуміло, що це погано, шкідливо, небезпечно.

Ці два листи — два аспекти проблеми: економічний і людський. Два погляди, дві історії.
П. МАРКОВ з Нововолинська Волинської області, наприклад, запропонував передати самогонний бізнес під державне крило:
«Нині країна переживає економічну кризу. Щоб звести кінці з кінцями, збільшують плату за комунальні послуги, зменшують і ліквідують пільги — тобто обдирають і так злиденний народ.
У мене є пропозиція. Згадайте, що за радянських часів майже половина доходів від продажу спиртних напоїв надходила до скарбниці країни. В Росії і досі вино-горілчані вироби вдвічі дорожчі, ніж у нас. Суворо переслідується самогоноваріння. А в нашій країні самогонний «бізнес» процвітає, і ніхто не несе за це відповідальності. Жени і пий скільки хочеш. А п’ють у нас масово і чимало: не менш як три чверті наших співгромадян — полоненики зеленого змія. Причому багато хто вживає самогон, а не горілку з магазину.
Адже, після доброго самогону вранці голова болить менше. І самогонники «варять» непогані гроші. Ось вам маленький розрахунок: один кілограм цукру коштує в нас 2,5 гривні (з 1 кг цукру отримую літр чудового самогону).
Отже: якщо самогон виготовлятиме і продаватиме держава або приватні підприємці під її контролем, то прибуток до державної скарбниці обчислюватиметься мільярдами гривень. А це ж бо щось означає».
Геть по-іншому дивиться на проблему самогоноваріння Г. МІНЄЄВА із селища Білоріченського Лутугинського району Луганської області (адреса в редакції).
«Не заливайте горе горілкою! — закликає вона. — Як страшно нині ходити нашим селищем увечері, особливо у дні зарплати на шахті та в дні виплати пенсій. Звідусіль чути п’яні вигуки — селище гуляє. Самогон продають скрізь: на базарчику, в центрі, на шахті, в лазні. І варять його здебільшого жінки.
Любі, прошу вас, опам’ятайтеся! Це величезний гріх! Ви руйнуєте чужі сім’ї, вбиваєте тих, хто зневірився. Але ж одна із заповідей — «Не убий!». І даремно ви виправдовуєтеся малими статками та матеріальними труднощами. Гріх від цього не менший.
У моєму житті також чимало проблем і випробувань. Ось уже п’ять років з ліжка не піднімається мати — туберкульоз кісток. У грудні минулого року помер мій батько. Ще досить міцний чоловік, він міг би жити й жити. Але приохотився до самогону: його в будь-який час доби продавали (навіть у борг!) жалісливі сусідки. Всі сусіди знають, як страшно пив батько, як бушував і скандалив. Не меншим ударом стала в моєму житті пожежа. Кілька місяців тому згорів мій майже новий будинок. Після смерті чоловіка (на шахті в 1984 році) добудовувала його сама. Причина загоряння банальна — димохід. Азбестова труба, що прогоряє; вугілля, яке має в своєму складі великий вміст сірки; сухі дошки на горищі (а де їх іще можна сховати від злодіїв?).
Куди тільки зверталася по допомогу — все марно. Селищна рада не має коштів, у райдержадміністрації — відмовляють, у християнській організації — також відмова. (Можливо, хтось із читачів допоможе мені з ремонтом будинку: для мене й одна гривня — великі гроші.) Здавалося б, більшої мінливості долі вигадати не можна. Мені важко, але я тримаюся. Мало того, хочу підтримати інших. Тому прошу редакцію газети надрукувати мого листа. Може, він допоможе комусь у скрутну годину. Люди, не заливайте горе горілкою!»
Підготувала Юлія ПОТАПЕНКО.