Народні пісні Ігоря Шамо

...Ось будинок, квартира на четвертому поверсі. Підіймемося? На жаль, нині ніхто з рідних Ігоря Наумовича не відчинить гостинно дверей. Одних уже немає (дружина Людмила Петрівна померла у 1995-му), а ті далеко (дочка Тамара мешкає в США). І лише син Юрій, також знаний композитор, провідує батьківський дім, в якому вони із сестрою мріють відкрити музей пам’яті батька.

Мені поталанило — вдалося зустрітися і поспілкуватися із сусідом родини Шамо — Дмитром Червінським. Розмовляли ми не лише про великого композитора, народного артиста, першого в країні лауреата державної премії за створення пісень, що живуть в народі й досі. Дмитро, до речі, мій колега, готує до публікації книжку спогадів сучасників про автора музики.

— Матеріали збираю п’ять років, — розповідає поцінювач таланту Ігоря Наумовича. — Своїми спогадами вже поділилися Анатолій Мокренко, Роман Кофман, Євген Балієв...

Досліджувач життя Шамо стверджує, що всі біографічні джерела неправильно вказують день смерті Ігоря Наумовича.

Помер він 17, а не 16 серпня, про що свідчить і напис на пам’ятнику композитора, що його встановлено на Байковому кладовищі.

Яким він був, автор 300 пісень, більш як 80 музичних творів для кіно і театру, трьох симфоній та кількох концертів з оркестром?

— Дуже скромним і приязним, а ще безмежно працелюбним, — згадують його близькі та рідні. А сам він казав, що звик працювати без вихідних і свят. І вважав, що день прожив марно, якщо не вдалося щось написати.

Ігор Наумович був блискучим оркестровщиком і піаністом. Нерідко він акомпанував на радіо, де, до речі, є запис його виконання відомої пісні «Ой, вербиченька» з Андрієм Малишком (слова написала Любов Забашта, дружина великого поета). Але найбільше пісень Шамо написав на слова Дмитра Луценка. «Осіннє золото», «Як тебе не любити, Києве мій», що стала візиткою столиці, «Дніпровський вальс», «Проводжала мати», «Не шуми, калинонько» — ці та багато інших чудових пісень давно вважаються народними. Що може бути вище та дорожче за таке визнання?!

— До війни Ігор Шамо закінчив сім класів дитячої музичної школи імені Лисенка. Навчався разом з Яном Френкелем та Володимиром Шаїнським. У роки лихоліття служив воєнфельдшером, пройшов фронтовими шляхами від Волги до Берліна.

Після звільнення Відня продовжував службу в цьому місті. Тут познайомився та побрався з Людмилою Петрівною. Невдовзі за клопотанням професорів Київської консерваторії, які знали про його непересічні здібності ще по музичній школі, в якій викладали, Ігоря Наумовича демобілізували. Разом з трофейним акордеоном — супутником його фронтового життя. У консерваторії його безпосередніми вчителями були великий композитор Борис Лятошинський, який справив великий вплив на молодого творця музики. Про себе він заявив дипломною роботою «Концерт-бала», що одразу отримала визнання в музичних колах Києва та Москви. Відтоді він натхненно і плідно, у різних жанрах створював чудову музику. Але найбільше у Ігоря Шамо проявився пісенний дар. Його пісні воістину народжувалися в серці, душею їх була мелодія. І сьогодні практично немає хору чи співака, які не зверталися б до музики Шамо, його обробок народних пісень.

...Читачу! Проходячи повз Михайлівський Золотоверхий монастир чи столичну міськдержадміністрацію і почувши фрагмент мелодії, зупинися! Згадай Ігоря Наумовича Шамо, автора легендарної пісні «Як тебе не любити, Києве мій!..».