Після чергового раунду переговорів, що завершився в Києві, позиції України та РФ з питань власності колишнього СРСР за кордоном залишилися майже незмінними. Проте, за словами високопоставленого чиновника з російського МЗС (який захотів бути неназваним), «на переговорах зроблено істотний внесок у підготовку міжурядової угоди про врегулювання питань правонаступності стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР».

Щоправда, як з’ясувалося, йдеться лише про гіпотетичну передачу «деяких об’єктів нерухомості за кордоном у власність Україні». Як вважають у Москві, битву за нерухомість колишнього СРСР за кордоном та інші активи Київ програв ще 1994 року. Тоді прем’єр-міністр України Віталій Масол підписав міжурядовий документ, згідно з яким Росія приймає зобов’язання щодо виплати частки зовнішнього боргу України, а Україна, у свою чергу, передає частку своїх активів РФ. Цей документ в історію україно-російських міждержавних відносин увійшов як «нульовий варіант». Нагадаємо, Верховна Рада цю угоду не ратифікувала, проте в червні 1999 року, коли особливо ускладнилися «газові проблеми» між Москвою та Києвом, тодішній прем’єр Валерій Пустовойтенко підписує протокол за підсумками засідання Змішаної україно-російської комісії із співробітництва, в якому зазначено: «Необхідно швидше ратифікувати угоду 1994 року про так званий нульовий варіант».

У Росії люблять цитувати спільного «обмінного» листа, підписаного 1993 року нинішнім Президентом України Леонідом Кучмою і головою Паризького клубу Ж. К. Тріше, де йдеться, що «Паризький клуб не має претензій до України щодо оплати нею частки боргу СРСР до моменту врегулювання цього питання між Україною та Росією». Московські експерти із зовнішньополітичного відомства цитують і слова покійного голови Нацбанку України Вадима Гетьмана, сказані ним у 1997 році: «Київ упустив свої можливості в розв’язанні проблеми правонаступництва». В Москві також вважають, що українська сторона, «педалюючи» проблему активів і нерухомості СРСР за кордоном, займається політиканством і ототожнює Радянський Союз з нинішньою Росією, забуваючи про те, що впродовж десяти років РФ успішно обслуговувала борги колишньої радянської імперії. Лише 2001 року за зовнішнім боргом, за словами міністра фінансів Олексія Кудріна, «Росія виплатила 14,05 млрд. доларів». А підписання та лобіювання високопоставленими українськими чиновниками «нульового варіанта» визначалися економічними причинами. Свого часу Леонід Кучма, передаючи угоду до Верховної Ради на затвердження, в пояснювальній записці вказував на потребу ратифікації і підкреслював, що «тяжка економічна ситуація, неспроможність України обслужити 16,37% боргу СРСР і той факт, що РФ є основним кредитором» робить необхідним піти на угоду з Москвою.

Проте не тільки експерти, а й будь-який розсудливий обиватель розуміє, що після розвалу СРСР за кордоном залишилися нерухомість і власність, якими сьогодні користується Росія і ціна яким не мільярди, а трильйони доларів. Адже це не тільки посольські будівлі та консульські представництва, а й банки, культурні центри, промислові підприємства, монастирі, а головне — безцінна земля в найдорожчих і найпрестижніших містах світу. Наприклад, посольство РФ в Італії розташоване в центрі Рима на території у сотні гектарів землі (так звана «Російська вілла»), а в Берліні Росії сьогодні належать цілі квартали вулиць з капітальними фешенебельними палацами і маєтками.

Москва.

Зрозуміло, що вище наведено російське бачення проблеми. Воно цілком чітке і ясне: Київ, за великим рахунком, нічого з бажаного не отримає, а всі ці переговори не що інше, як чистісінька політика. Яка точка зору української сторони і чого, власне, хочуть добитися наші дипломати, невідомо. Чиновники мовчать. «Учасники переговорів з питань нерухомості СРСР за кордоном обговорили питання передачі Україні низки об’єктів, що раніше належали Радянському Союзові, а також міжнародно-правову базу і механізм такої передачі», — повідомив на брифінгу радник прес-служби МЗС України Сергій Довбешко. За його словами, з огляду на домовленості про активізацію переговорного процесу, плановано до кінця 2002 року провести ще кілька раундів переговорів. Можливо, однак, що та нерухомість, на яку розраховує Київ, дешевша, ніж витрати на так званий переговорний процес?