Відтоді як держава полишила нас сам-на-сам з нашими клопотами, ми звикли жити власним розумом. Але коли йдеться про Істину, буває потрібен провідник...

Баба Марта

89-річна баба Марта, яка живе у Богом забутому селі Хмільна (де немає свого храму), всюди навколо побувала по церквах, а чомусь зупинила свій вибір на Спасо-Преображенській, що у Ворзелі. Останнім часом тільки сюди й ходить, долає десяток кілометрів, не пропускає жодної недільної служби. «Я повинна пройти пішки, відчути, що йду до Храму». Певно, баба Марта тут на собі відчула Божу благодать, а може натрапила на «свого» духовного наставника.

Коріння

Я, звісно, не баба Марта — втроє молодша, іншою епохою вихована. Але я йду туди, куди й баба. Чому саме туди? Спробую пояснити. Я там вінчалася колись —якраз тоді, коли «дозволили» обряди й вони навіть стали модні серед вчорашніх атеїстів. От і ми прийшли до отця Миколи: «Хочемо вінчатись!» А він — суворо: «До цього треба бути готовим. Можна й просто так, але навіщо? Не ображайтесь, це треба не мені, а вам. Адже вінчанням ви закладаєте корінь родини, з цього кореня ростимуть діти, вам же не байдуже, якими ростимуть?» Відтоді кілька літ минуло, наші діти ростуть. Власне, заради них я оце й іду до отця Миколи.

Храм

До настоятеля Спасо-Преображенської церкви Миколи Волосянського у мене пропозиція: влаштувати при парафії недільну школу. Застаю його з лопатою: порається з парафіянами біля клумби. «Хочу, щоб усе було в квітах, дуже люблю троянди», — каже отець Микола. — Але викопують, крадуть!». А навпроти стоїть хрест і котлован — тут має бути храм. На це треба 1,5 мільйона гривень. Десять літ спливло, як освятив митрополит Антоній це місце, а грошовиті люди допомагати не квапляться. Було, схиляли отця Миколу до нечистих угод. Один кандидат у депутати пропонував за чималі кошти «розкрутити» паству на голоси під час виборів. Настоятель навідріз відмовився. Та скоро фундамент таки закладуть, з щедрої руки бізнесмена з Донецька.

Раніше храм будували в найкращому місці. Місце тут справді гарне, неначе потопає у сонці. Отець Микола вважає: свій храм повинне мати кожне село. Мабуть, тому в Мироцькому на місці дерев’яної каплички зводиться капітальна цегляна. Те саме хоче зробити у Хмільній, звідки баба Марта.

Недільна школа

Отець Микола, хоч і зайнятий, радо відгукнувся на бажання двох мам водити дітей до недільної школи. Школа — гучно сказано, учнів лиш троє, їм по три-чотири роки. Втім, він готовий працювати і з однією дитиною. Бо вважає: головне — почати. А починати духовне виховання у недільній школі навіть запізно, це краще робити ще до народження. Майбутня мама, дотримуючись благочестивого життя, закладає тим зерна любові й добра. І сходи будуть, як мрія кожної мами, — дитина народиться красива, здорова, спокійна і розумна.

Отець Микола відвідував учнів двох місцевих шкіл. Діти спершу не вірили у Святого Миколая. Домовився з племінником, щоб відповідно одягнувся і прийшов з подарунками. І коли той став на порозі, з повною торбою, з піснею «Хто, хто Миколая любить» — скільки було радості! Потім говорили про серйозне: як у храмі поводитися, що таке молитва. Він каже: лиш здається, ніби діти мало що розуміють, їхня душа — працює!

Самовдосконалення

Протоієрей Микола Волосянський родом із карпатського села Либохвора. Згадує, в ранньому дитинстві його чарував витонченістю церковний спів. Лиш вдарять у вранішні дзвони — біг до церкви. Після армії, у 1987 році, за третім разом вступив до Одеської семінарії (Московського патріархату). Мама про його зарахування дізналася від міліціонерів, які приїхали і щось шукали в їхній сільській хаті. Коли в Києві відкрилася українська семінарія, перейшов туди. Після випуску прибув до ворзельської парафії, де за рік перед тим змінилося шість священиків. А він затримався.

На його переконання, священик має постійно самовдосконалюватися. Недавно закінчив Національний педуніверситет, здобув фах історика. А незабаром стане й військовим священиком. Він, у числі п’яти з усієї України, вчиться на міжнародному семінарі спілкуватися з солдатами. Має надію вплинути на дідівщину в армії. В Ірпінському військкоматі йому дозволили давати настанови призовникам. Розповідає їм про подвиги архістратига Михаїла, духовного воїна. А ще непосидючий батюшка отримав згоду директора ворзельського кардіологічного санаторію, щоб поставити там капличку. Щоб люди могли лікуватися й духовно.

Готовність

Я добре запам’ятала своє вінчання і тодішні слова отця Миколи: «Треба бути готовим!» І от питаю: що значить «бути готовим?» Міг би просто сказати: помолись. Але сказав більше. Сказав, що сам він молиться ще за годину до початку богослужіння — щоб Господь дав розум, щоб таїнство звершити якнайчистіше, щоб молитва дійшла до людей. «А в буденному житті, коли думаю, як правильно вчинити, щоб не нашкодити сім’ї, церкві, людині своєю порадою, — усамітнююсь і молюся».

Отже, готовність — це те, що не напоказ.

У Спасо-Преображенському храмі багато вишитих ікон, корогов. Перші рушники вишила матушка Люба. А тоді взялися Галина Шольце і Ніна Веселюк з дочкою Галиною. Для них батюшка придбав книгу з сотнею графічних зразків. А оживили їх вишивальниці по-різному: пастельне ніжне сплетіння ниток у роботах Ніни і яскравий життєствердний підбір у Галини. Отець Микола тепер хоче, щоб вишили плащаницю у старовинному стилі. Робота забрала весь рік. Здається — що там вишивати? «Поки що не виходить лик на плащаниці, особливо очі», — каже Ніна Веселюк. Отець Микола уточнює: «Добро робиться важко, а свята справа вимагає духовного способу життя». Знову — готовності.

Розум душі

Сучасні вчені, досліджуючи сутність так званого тонкого світу, дійшли висновку: світ має божественну природу! А я собі думаю: а як же невчена баба Марта? Мабуть, її душа просто знала цю істину — так само, як баба знає стежку до обителі отця Миколи.

Києво-Святошинський район.