Нестатки змушують людей шукати різні способи виживання. Скажімо, у Костополі та Рівному в людних місцях з’явилися пересувні приватні бібліотеки. Щоправда, вони невеличкі — вміщаються у чемодані. Така мобільність потрібна ще й для того, щоб у разі рейду податківців, як кажуть, зробити ноги.
Саме тому підпільні бібліотекарі не розпускали язика перед кореспондентом. Бо із заробітку, який мають від того, що дадуть прочитати людині книгу, не розбагатієш. Але й таку прибавку до мізерної пенсії рівнянка пані Тетяна, колишній бібліотекар, дуже цінує. Адже й у тих її колег, які ще працюють, вони теж невисокі.
Щоб почати власну справу, жінка вклала у неї свою першу пенсію — купила ходову літературу: детективи, любовні романи, тобто те, чим цікавиться нині пересічний читач.
— Серйозну літературу, класику мало хто питає, — ділиться пані Тетяна. — Чи то час такий, що люди втомлюються і не хочуть таким читанням забивати собі голови, чи, може, у мене контингент такий. Щоправда, є кілька чоловік, які просять дати їм почитати щось історичне: приношу книги з власних стелажів. Добре, що в молоді роки зібрала власну бібліотеку.
Взагалі-то міні-бібліотека дуже популярна. Читачів, за їхніми словами, приваблюють помірні ціни — п’ятдесят копійок за тиждень користування книгою та три-чотири гривні так званих страхових (залежно від того, скільки коштує книга). І жодних тобі формулярів: хочеш, щоб повернули страхові, — поверни книгу. У державних бібліотеках розцінки дещо вищі — де 15, а де 20 копійок за добу. Отож читач вибирає бібліотеку за товщиною свого гаманця.
