За перше півріччя на дочірньому підприємстві ЗАТ «Оболонь» «Красилівське» обсяги виробництва порівняно з відповідним періодом 2001 року зросли вчетверо, отримано 2,5 мільйона гривень чистого прибутку, додатково створено 120 робочих місць. І якщо у сусідній Вінницькій області половину платежів до бюджетів усіх рівнів забезпечує «Немирів», то на Хмельниччині таким лідером тепер стає ДП ЗАТ «Оболонь» «Красилівське» — 11 мільйонів відрахувань.
Є анекдот про те, як рабин знайшов у суботу гаманця з доброю купою грошей. Стоїть і думає, що робити. Підняти — це ніби й робота, а в суботу — гріх. От і благає він Бога допомогти. І раптом: кругом субота, а перед ним... четвер. Щось схоже відчув і я, коли разом з директором ДП ЗАТ «Оболонь» «Красилівське» Ганною Казмірук оглянув це невелике, але ніби спресоване, компактне виробництво. Одразу ж піймав себе на бажанні розповісти насамперед про нові цехи і лінії. Про те, що впадає у вічі — сучасність виробництва, незвичний робочий пульс — якийсь внутрішній спільний ритм руху людей, конвеєрів, пакувальних машин, десятка автонавантажувачів і не меншої кількості багатотонних фур зі знайомим написом «Оболонь». Про ці п’ять гектарів території молодого заводу — ніби рабинів «четвер» серед здебільшого «суботи» — простоїв, банкрутств, руїн провінційної промисловості районних центрів Хмельниччини.
Після цього звичного вже занепаду щось драйзерівсько-фордівське зринало у пам’яті ось тут — на красилівській «Оболоні»: конвеєр — рух, конвеєр —рух. Але щось і не збігалося, дисонувало з стереотипом пам’яті. Ніби те, але й не те... Може, просто століття не те? Ні, люди не ті...
Кілька деталей привернули до себе увагу ще до знайомства з підприємством. У приймальні на видному місці — диплом переможця Всеукраїнського дегустаційного конкурсу «Краща торгова марка» за мінеральну воду «Оболонь-2» і «Оболонь-3» та подяка голови обласної ДПА Володимира Короля «за високий рівень податкової культури», десяток заяв на відпустку на столі секретаря. А вже у кабінеті директора, коли Ганна Миколаївна щось обговорювала з юрисконсультом Анатолієм Жовтаном, побачив ще один диплом —лауреата Всеукраїнської акції «Кращий бухгалтер України» головного фінансиста підприємства Марії Тимчук. І ще щось... Ага! У коридор, приймальню і навіть у головний кабінет адмінкорпусу проникав із заводської їдальні ледь чутний, але по-домашньому апетитний запах супу. Все дихало якоюсь налагодженістю, цивілізованістю, я б сказав, людяністю.
Це вже потім була статистика: і гривня вісімдесят копійок за обід, і одна з найвищих середніх зарплат в області, і стрімкі темпи росту виробництва. А в цехах, на території — незвична відсутність сумних облич. Стурбовані, заклопотані — так. Але це не стурбованість безвиході чи заклопотаність непевності. Це — як у будь-якій роботі, тим паче такій —фактично цілодобовій — у три зміни. 350 працівників, лінії розливу мінеральної води, напоїв та слабоалкогольної продукції, власне виробництво ПЕТ-пляшок, насосна артезіанської свердловини. Зрозуміло, без проблем не обходиться.
Поки Ганна Миколаївна переглядала звіт про роботу нічної зміни і невдоволено похитувала головою — ніяк не вдається вийти на повну потужність, — у кабінет, вибачившись, зайшов головний енергетик Петро Савінський і повідомив, що вийшов з ладу процесор блоку управління видувної машини. Розмова перейшла у площину, так би мовити, практичного вирішення проблеми. А в мене сяйнула думка: «Цікаво, Казмірук хоч в загальних рисах уявляє собі, що таке процесор?» Історик за спеціальністю, голова сільської ради з майже десятирічним стажем... Ой і важко їй, мабуть, серед цієї новітньої техніки та технології! Хоча... З талантом Ганни Миколаївни вникати в ситуацію, оцінювати людей, приймати оптимальні рішення... Та й тим паче тепер, коли за її плечима досвід п’яти років виробництва власної продукції, коли сформувався кістяк управлінської ланки і майже за кожну ділянку відповідає професіонал. Це вам не той уже далекий, важкий і пам’ятний для Казмірук 1995 рік. Не було ні комп’ютерної техніки, ні секретів та нюансів технології, ні боротьби за ринок. Було кілька забутих будівель колишнього ЛТП серед болота на околиці Красилова, «газончик», вісім працівників і вперта віра у свої сили і майбутній завод.... Вода, газ, світло, будівництво, добові чергування...
Сьогодні, коли на всій території красилівської «Оболоні» цвітуть разючо червоні і ніжно-білі елітні рози, власноруч висаджені і доглянуті директором (коли тільки час знаходить?!), важко уявити, з чого все починалося. Пам’ять і фото в домашньому альбомі Ганни Миколаївни зберігають спомин про ті дні: голова правління ЗАТ «Оболонь» Олександр Слободян і Казмірук, тоді ще комерційний директор, на місці майбутнього будівництва. Як я розумію, це була одна з перших зустрічей двох дуже схожих людей: енергійних, цілеспрямованих, відвертих. Чимало подій відбулося відтоді. Вже давно директор ДП «Оболонь» «Красилівське» Ганна Казмірук і тепер почесний президент правління ЗАТ «Оболонь» депутат Верховної Ради України Олександр Слободян перестали придивлятися одне до одного. Час, спільна справа зробили їх партнерами.
Відчувається, що Казмірук багато перейняла у президента відомої фірми, і своїми успіхами передусім завдячує саме Олександру Слободяну. Взагалі стосунки, які склалися між засновниками і дочірнім підприємством, це щось навіть глибше, ніж партнерство. Воно наповнене якоюсь добротою, людським переживанням, як старшого — за меншим. Недаремно Казмірук так часто повторює: «Ми — діти «Оболоні».
Лише під час нашої розмови тричі «дзвонив Київ».
— Керівник планової служби Тетяна Корж, — пояснює Ганна Миколаївна. — З нею обмірковуємо кожен наступний крок у розвитку заводу. Заступник начальника інжинірингової служби Мирослав Михайлович Піхоцький. Це взагалі така людина... Скільки він нам допомагає! Директор з постачання Семен Савович Фальківський цікавився, як у нас справи. А до вечора ще може бути чотири-п’ять дзвінків. —У тоні розмов, репліках саме й відчувалися ті нотки піклування, що проросли у ділових стосунках. Це навіть важко передати отак описово — словами... Щирість... Відвертість... Настрій... Жарт... Казмірук вважає такий стиль відносин традиційно «оболонським» — не лише контролювати, а допомагати, вчити:
— Не уявляю, що б ми робили без цієї допомоги і порад Сергія Блощаневича і Олександра Пучка у періоди пуску власного виробництва, освоєння нових видів продукції. Буквально жили на підприємстві й головний чаклун рецептів — провідний технолог київської «Оболоні» Наталія Солодаренко, борець за якість продукції Валентина Мікусевич, завідувачка лабораторії Надія Фролова, знавець стандартів Людмила Семенюк, директор з технічних питань Іван Горбань і завідувач лабораторії «Оболоні» Григорій Миколайович Галак... Та й комерційний директор Сергій Васильович Кравець, начальник іжинірингової групи Іван Гмиря... Та фактично керівники всіх ланок виробництва ЗАТ «Оболонь».
У ті важкі дні всі — від директора до робітника —працювали і вчилися. Тож не дивно, що молоде підприємство має вже свої досвідчені кадри. Це технічний директор Валерій Пейко, головний механік В’ячеслав Новіцький, інженер-програміст Сергій Бережецький, начальник цеху Лариса Пархомчук, економісти заводу на чолі з Ніною Хвостіковою. Є й чимала когорта робітників-ветеранів. З ними і той досвід, який дозволяє Ганні Казмірук з гордістю розповідати про досягнення ДП ЗАТ «Оболонь» «Красилівське».
Сьогодні у всіх містах України добре знайомий смак мінеральної води «Оболонь-2» і питної артезіанської доочищеної негазованої «Оболонь-3», яку сама природа збагатила кремнієм.
Передова технологія, а це — якість світового рівня — відсутність синтетичних барвників, цукрозамінників, чітко виражені аромат, колір, приємний смак і високі природні якості води артезіанської свердловини помітно вирізняють продукцію ДП ЗАТ «Оболонь» серед десятків підприємств—конкурентів західного регіону України. Щодоби завод виробляє десятки тисяч декалітрів напоїв «Оранж-АСЕ», «Оранж» із вмістом апельсинового соку та «Кола-нова», води «Збручанська» типу «Нафтуся» з відомого Сатанівського родовища у сучасній склотарі під закрутку, «Джин-тонік», «Ром-кола», «Бренді-кола», «Шарм». Скільки зусиль коштував вихід на всеукраїнський ринок, налагодження стосунків з оптовиками, постачання власним автотранспортом, знають Ганна Миколаївна та Олексій Прийма з Володимиром Баском, які безпосередньо відповідають за збут. Та навіть за таких темпів, підприємство не завжди встигає за попитом. А отже, сьогодні головне питання на перспективу — нарощення потужностей. Бо вже тривають переговори про вихід на ринки і країн Сходу.
І дивлячись, як беруться тут за кожну нову справу, можна вже із впевненістю говорити, що незабаром продукція цього донедавна мало кому відомого ДП з провінційного Красилова невдовзі отримає і міжнародне визнання.
Хмельницький.
