Українські посадовці вже звично нарікають, що в Європі Україну не чекають, навіть подекуди чинять штучні перешкоди у її намірах інтегруватися в європейський політико-економічний простір. Але Європа — то не лише Брюссель і Страсбург, Париж і Берлін, ці визнані центри європейського тяжіння... Український євроскептицизм, дійсний чи удаваний, легко розвіюється в Баварії — одній із найрозвинутіших земель Німеччини, яка називає себе «центром нової економіки всієї Європи».

Без перебільшення, Україну тут люблять. Чому? Логічно пояснити це не може ніхто. Це справді щось на кшталт «кохання з першого погляду», але вже на міжнародному рівні. В урядовій канцелярії (до речі, зважте, що сьогодні баварський прем’єр Едмунд Штойбер — найімовірніший наступний канцлер ФРН, чий блок Християнсько-демократичного союзу і суто баварського Християнсько-соціального союзу має чималі шанси перемогти на вересневих парламентських виборах) вам із гордістю нагадають, що вільна земля Баварія, по суті, визнала самостійність України ще до проголошення її незалежності. А візит тоді ще Голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука до Мюнхена баварці за мовчазної згоди центрального боннського уряду піднесли до рівня державного. Відтоді діє україно-баварська комісія із співробітництва. Але баварські урядовці воліли б бачитися з українськими візаві частіше, аніж раз на два роки, коли за протоколом збирається комісія...

Одне слово, ця незбагненна баварська любов до України має відчутний присмак місцевої гірчиці — солодкувата, але з кислинкою. І цей інгредієнт постачає українська сторона.

У Мюнхені впевнені, що вже сама післявоєнна історія Баварії — гарний посібник для створення українського економічного дива. Це була традиційно сільськогосподарська провінція, давалися взнаки відсутність природних копалин і нестача енергетичних ресурсів, сяка-така промисловість була зруйнована війною, а зведена «залізна завіса» у 775 кілометрів відрізала Баварію від традиційних ринків збуту в Східній Німеччині та Східній Європі... Амбітна економічна політика, що розпочалася на рубежі 50—60-х рр., стрімко вивела Баварію вперед. Свою економіку баварці називають соціально-ринковою. Від ринку тут —пріоритет приватної ініціативи, вільне підприємництво і вільне ціноутворення. Державне втручання допустиме в антимонопольних заходах, створенні робочих місць та соціальній політиці. Сьогодні пріоритети економічної політики Баварії — це сектор високих технологій, малий та середній бізнес, залучення іноземних інвесторів і підприємців, а також допомога баварському бізнесу у проникненні на світові терени (через консультування та гарантії перед державним банком, аби запобігти банкрутству фірми). Нинішній прем’єр і кандидат у канцлери Едмунд Штойбер тепер прописує баварський рецепт успіху всій країні. Він часто згадує слова колишнього президента ФРН Романа Герцога про баварське поєднання персонального комп’ютера із шкіряними штанцями, тобто «і нового не цуратися, і своє традиційне зберігати».

Щороку 20 українців проходять стажування в баварських компаніях. І в Мюнхені чекають, що набуті ними знання та досвід ще прислужаться розвиткові економічної співпраці з Україною. Те, що європейська інтеграція України може просуватися через Баварію, теж не є перебільшенням. Баварські представництва діють в усіх країнах—кандидатах на вступ до Євросоюзу. В міністерстві економіки, транспорту та технологій Баварії відзначають, що вони частіші гості в Україні, аніж українці в Баварії. І їздитимуть далі. І терпітимуть не вельми добрий готельний сервіс (тут нам уже ставлять за приклад нову казахстанську столицю Астану і навіть... Улан-Батор у Монголії). За даними міністерства, 17 тисяч баварських фірм хочуть мати контакти з Україною. А 18 мільйонів уже інвестованих євро вважають непоганим імпульсом для початку.

Українці, звісно, не проти насолодитися баварською гостинністю. Але їхні нечасті візити, схоже, пояснюються не лише браком коштів на відрядження, а й відсутністю результатів у вже погоджених спільних проектах. Керуючий міністерський радник Бернд-Йоахім Пантце довго перераховує список «завалених» українською стороною домовлених проектів з морського транспорту, повітряного сполучення, енергетики, модернізації автобусів, розробки електролокомотиву, реконструкції Одеського аеропорту... Що нам залишається робити, каже герр Пантце, тільки сісти й написати звіт в урядову канцелярцію, що нічого не зроблено... Багато сподівань покладали баварці на співробітництво з Харківською областю, але тільки-но домовилися, як прийшов новий губернатор, і баварські проекти його чомусь не зацікавили. Баварські урядовці щиро радять українським колегам нехитрий рецепт контролю за виконанням прийнятих рішень: через кожні два тижні вимагати детальний звіт про хід реалізації ухвалених проектів.

Цікаво, що баварський уряд виступає і головним пропагандистом українського бізнесу на місцевому ринку. Тут не можуть збагнути, чому українські підприємства не беруть участь у баварських ярмарках, де загалом збирається до півтори тисячі учасників з усього світу. Те ж таки міністерство економіки, транспорту та технологій готове навіть покрити українцям витрати. Інакше, запевняють, потрапити на німецький ринок неможливо. «Доходить до того, що наші співробітники пишуть до місцевої преси матеріали про Україну та її можливості», — розповідає відповідальний за міжнародні операції компанії «Сіменс» Карл-Гайнц Грубер.

Інша істотна перешкода для приходу баварських та загалом німецьких підприємців в Україну — слабка банківська система. У банку HVB (єдиному німецькому банку, який уже працює в Україні, щоб допомогти німецьким бізнесменам на українському ринку) пояснюють: їхні клієнти потребують такого ж сервісу, як будь-де в Європі, але чиннне українське законодавство значно обмежує таке обслуговування.

Отже, Баварія все ще сподівається на взаємність почуттів. Аби кислинка місцевої гірчиці смакувала лише до знаменитих баварських білих сосисок.

Ігор СЛІСАРЕНКО, спеціально для «ГУ».