До півмільйона сягає поголів’я овець на Одещині. Це чи не найбільша отара в країні.
У найбільш «вівчарських» районах — Ізмаїльському, Саратському й Тарутинському — здавна розводили тварин цигейської породи, які дають напівтонку вовну. Однак попит зростав на тонкорунних овець. Тож на підмогу практикам прийшла вчений-генетик професор Одеського аграрного університету Валентина Чепур. Одним з осередків поліпшення м’ясо-вовнових якостей став вівцеплемзавод «Вікторія» в селі Утконосівка Ізмаїльського району. Подібна робота велася й в інших місцях. Вже невдовзі вона дала свої плоди: у 2000 році вчені-генетики провели апробацію і затвердили появу нової породи овець — одеського м’ясо-вовнового типу, який засвідчив свою незаперечну перевагу. До того ж, показники неухильно поліпшуються. Як розповіла начальник відділу маркетингу тваринницької продукції Ізмаїльського райсільгоспуправління Юлія Шараєва, бонітування річних тварин у тій самій «Вікторії», проведене в травні нинішнього року, засвідчило такі показники: середня вага ярки — 42, баранчика — 50 кілограмів, довжина якісної вовни — 16—17 і навіть за 20 сантиметрів.
Помітних результатів у поліпшенні племінних якостей тварин досягли й на вівцефермах ТОВ «Бессарабія» і СК «Маяк» того-таки Ізмаїльського району, на племзаводі «Надія» Саратського району, в інших місцях. Туди по молодняк потяглися далекоглядні господарники. Однак ще не всі вівчарі торують стежини до племзаводів. Керівник «Надії» Віктор Чапкін, приміром, задоволений тим, що аж з Харкова замовлено 15 тонн вовни, а разом з тим бідкається:
— На кожні 100 вівцематок одержали по 123 ягняти. Тож стадо збільшилося до п’яти з лишком тисяч голів. Значну його частку могли б продати, притім недорого, та покупці не поспішають.
«Проштовхнути» овець поліпшених порід у сільгосппідприємства на Одещині прагне створений тут концерн «Селекція». Однак не все йому під силу. Одна з причин — більшість тварин (близько трьох чвертей) належить не сільгосппідприємствам, а домашнім міні-фермам селян.
Приклад не довелося довго шукати... Поблизу Сарати у вигорілій до білизни долині спілкуюся з вівчарем, який випасає своє стадо:
— Якої породи вівці?
— А хто його знає, — сміється вівчар. — Свійські...
— А чи багато маєте з них вовни?
— Та яка там вовна? Кому вона потрібна отака —довжиною 5—6 сантиметрів?
Розповідаю Іванові Дмитровичу про овець, яких випало бачити у «Вікторії», в близькій «Надії». Не вірить, що там з кожної тварини одержують до шести кілограмів вовни довжиною в 20 сантиметрів:
— Я чи й кілограм-півтора знімаю. Та з такими вівцями можна озолотитися!
Схоже, без копіткої роз’яснювальної, організаторської роботи фахівців не тільки у великих сільгосппідприємствах, а й у фермерських господарствах, серед власників домашніх міні-ферм справа з місця не зрушить.
Одеська область.