Київський потяг чекав на пасажирів. До вагона пташиною ходою наблизився дідусь із орденськими планками на піджаку.
— 120 гнізд, ціле царство! — радів, як дитина, Іван Костянтинович. Напевне, найбільший птахознавець і птахолюб у місті. Цього разу він провів «перепис» ластів’їних сімей на будівлі залізничного вокзалу і тішився величеньким царством чорноголових щебетух.
Свого часу Іван Костянтинович підібрав і вигодував семеро совенят. Прихисток совенятам знайшов у міському еколого-навчальному центрі учнівської молоді. Сьоме совенятко Твіка і досі живе тут. Ось тільки, як інші, на волю воно не прагне. Добре Твіці з Кирилюком та дітлахами, які завжди крутяться коло діда Івана. Він знає таке, чого жоден учитель у школі не розповість. Об’їздив Сахалін, Середню Азію, Балтику, Урал.
Журнал «Птах» надрукував його дослідження про сов. Нинішній рік Українське товариство охорони птахів оголосило, до речі, роком сови. Може, і став би Кирилюк науковцем, якби не хворе горло, що видає його голос схожим на пташиний. Та до нього багато хто дослуховується. Чи не тому і птахів в окрузі побільшало?..
Якщо колись до ваших ніг із гнізда випаде пташеня, пошукайте йому пташиного батька. Бажано такого, як Іван Кирилюк.
Кам’янець-Подільський
Хмельницької області.
