Завтра, на дев’ятий день після катастрофи у Скнилові, львів’яни молитимуться за упокій душ 83 жертв і видужання усіх постраждалих, котрі загинули і покалічились під час страшної катастрофи на рідній землі. А також за двадцятьох померлих мученицькою смертю під землею донецьких шахтарів. За загиблих ставитимуть свічки, а для живих — проситимуть у Бога спасіння.
Якщо вірити фахівцям, то пік психічних розладів, спричинених отриманим під час катастрофи шоком, настає в її очевидців зазвичай десь за тиждень. Сьогодні минає рівно тиждень від дня трагічної «чорної суботи».
Щодоби до психотерапевтів звертаються десятки львів’ян — і кількість таких пацієнтів зростає. Троє очевидців катастрофи перебувають у психіатричній лікарні. Різко збільшилась останніми днями і кількість звернень по допомогу у львівські лікарні від постраждалих у Скнилові. Станом на 2 серпня їх зареєстровано 236.
А львів’яни, особливо інтелігенція як виразник суспільних настроїв, на кінець жалобного тижня вже роблять перші висновки з цієї страшної трагедії.
Лейтмотив громадської думки майже один до одного збігається в запитаннях, висловлених на сторінках газети «Високий Замок» професором з Мюнхена українцем Богданом Осадчуком: що у страшній катастрофі на львівському летовищі було випадком, а що — наслідком загального занепаду? Без відповіді на це запитання уникнення таких трагедій у майбутньому неможливе.
Американцям вистачило 11 вересня, щоб змінити погляд на світ і власну безпеку. У нас був Чорнобиль, були і є сотні загиблих у копальнях гірників, тепер ось Скнилів. Що далі?
То що в цій катастрофі було випадком? Саме проведення авіашоу? Ні, до нього готувалися заздалегідь, щоправда, як кажуть, не поставивши до відома Генеральний штаб Збройних Сил. Падіння літака? Загибель людей? За словами голови Національної ради з безпеки і оборони України Євгена Марчука, порушень в організації та проведенні авіашоу, в діях пілотів стільки, що вистачило б на кілька таких аварій. То що тоді? Хоч як це страшно звучить, загибель лише такої, а не більшої кількості людей. Фраза пілота, записана у «чорній скриньці» Су-27 і оприлюднена комісією з розслідування причин катастрофи, промовляє сама за себе: «А де ж наші глядачі?»
Якщо вдуматись у зміст цієї фрази в контексті останніх трагічних подій в Україні, то глядачі — не тільки жертви цієї конкретної трагедії. Усі ми — глядачі, котрих постійно очікують якісь небезпеки, яких можна було б уникнути. Найстрашніше, що ми ніколи не знаємо, коли вони можуть статися реальністю.
Не перестаєш дивуватись, слухаючи деяких колишніх і нинішніх наших військових керівників. Екс-командувач ВПС Збройних Сил України В. Антонець критикує нинішнього, який замінив його три роки тому. Та хіба розвал української військової авіації почався вчора? Згадаймо хоча б середину 90-х. У свою чергу, вже теж екс-командувач В. Стрельников намагається всю вину перекласти на пілотів Су-27. А хто ними командував, давав їм інший літак, затверджував план на політ? Чи припустимо, щоби, знаючи хоча б про ймовірний ризик, на який ішли його підлеглі, командир після трагедії знімав із себе вину? Адже загинули люди, десятки людей...
Львів.
P. S. Кількість жертв катастрофи досягла 84: учора в лікарні швидкої допомоги Львова померла 59-річна Любомира Велущак. У жінки була політравма, і в останні дні її життя підтримувалось апаратом штучного дихання.
