На десятому фольклорному фестивалі в естонському місті Вільянді українську культуру вперше представляв ансамбль «Журба» з Таллінна.
У південноестонському містечку зібралися посланці чотирнадцяти країн. Зокрема, колективи з Франції, Румунії, Ірландії, Великої Британії. Більшість учасників були з самої Естонії. Кількість прибулих підрахувати важко. Крім готелів, сімейних пансіонатів і кемпінгів, люди селилися у великому наметовому таборі, у знайомих, на навколишніх хуторах. Можна припустити, що повітове 22-тисячне містечко «розбухло» десь у півтора разу. З кожним роком фестиваль у Вільянді стає дедалі престижнішим і багатолюднішим. Окрім молоді, котра приїздить «потусуватися» (благо Естонія має безвізовий обмін майже з півсотнею країн), прибувають і фахівці.
Фольклор був представлений у широкому розумінні: і пісні, і танці, і музика, і ремесла (лозоплетіння, в’язання, лудіння тощо). Крім концертів і виставок, можна було відвідати «кімнату казок» або класи, де навчитися «сімейного співу і оповіді», вивчити пісні різних народів, попросити заграти на різних інструментах. Особливо багато уваги приділили народному естонському інструменту канеле (рід гуcел). У проспeкті феcтивалю організатори закликали: «Не бійся! Навіть коли нічого не вмієш, на канеле грати тебе навчимо».
Окрема тема — концертні майданчики. Більшість із них — просто неба. Наймальовничіші —біля руїн лицарського замку, над крутими ярами біля Вільяндського озера. На його березі цими саме днями відбувався фестиваль повітряних зміїв. Концерти проходили і у величезному шатрі, і на подвір’ях музеїв, і у театрі, і в храмі. Колективи виїздили й до навколишніх селищ. Особливо популярна була «VabaLava» — вільна сцена. Кожен бажаючий міг від першої години дня до першої ночі виступити тут у будь-якому жанрі. Здивував естонський хлопчина, який утинав на гармошці російські наспіви. А взагалі заходи починалися о десятій ранку і тривали до другої—четвертої ночі.
Враження таке, що все місто три дні жило фестивалем. Вражали не тільки ставлення публіки, рівень майстерності учасників, а й таланти організаторів. Чи може читач навести багато прикладів, коли для мешканців наметового містечка було б передбачено можливість користуватися душем, лазнею (спека сягала 30 градусів у тіні) і камерою схову?
Багато хто з городян і гостей купували квитки на всі заходи певного дня або на конкретний концерт чи виставку. Перші коштували 180—240 естонських крон (65—86 гривень), другі — 15—120 крон.
Традиційний балтійський дощик завадив повному зборові публіки на концерт «Україна в Естонії. Естонія в Україні». То нарізно, то одночасно його давали ансамбль «Журба» і ансамбль народної музики талліннського Будинку вчителя. Його керівник — магістр історії культури Ігор Тинуріст досліджує паралелі в народній музичній культурі України та Естонії. Він каже, що фольклор треба вивчати в його розвитку.
Крім перекладу текстів «Журби», він пояснював присутнім власні версії взаємопроникнення культур. Цікаво було чути не тільки українські пісні в перекладі естонською, а й оригінальні естонські тексти, співані на знайомі з дитинства українські мелодії. Ансамбль І. Тинуріста із запалом виконував «гопака», «тропака» та інші мелодії троїстих музик. Віднайдена «діалогова» форма концерту сприяла його успіху у глядачів, які, зневаживши північну ментальність, дружно підспівували «Цоб! Цабе! Цабе, рябий!» та іншим приспівам.
Особливе відчуття лишилося від майстер-класу в Будинку культури. Українці за допомогою І. Тинуріста навчили аудиторію співати «Ой, у вишневому садочку», «Ой, вертали козаки з обозу», «Та орав мужик край дороги» й інших пісень. Історія «Галі молодої», котру звели козаки, розчулила публіку. Натомість молодецький посвист у «Розпрягайте, хлопці, коні» викликав шалений захват.
Хай півсотні людей, які навчилися українських пісень, і небагато для всієї Естонії. Та зате серед них були студенти культурколеджу, котрі самі невдовзі стануть учителями.
В останній день фестивалю «Журба», як завжди з успіхом, дала концерт на центральному майдані селища Пайсту.
У листопаді ансамбль відзначатиме 10-річчя від дня створення. Це перший із двох колективів нацменшин, прийнятий до Естонського фольклорного товариства. Дотепер культурне життя естонців та інших народів проходить досить ізольовано. Якщо поняття «народна дипломатія» відносять до організацій української діаспори, то «Журбу» цілком можна вважати посольством материка української культури.
Рига—Таллінн.
