В експедицію «за землями» вирушаємо в старенькому авто начальника відділу державної служби охорони національного природного парку «Подільські Товтри» Володимира Пленсака. Такого казусу світ не знав: уже шість років існує національний парк, найбільший в Україні, та в його користуванні всього 1,2 % земель від загальної території, а в Чемеровецькому районі — 0,1%.
Очевидно, фундатори парку у верхах сподівалися на те, що колективні господарства, на територіях яких були заповідні об’єкти, берегтимуть їх, наче зіницю ока. Не так сталося, як гадалося. Колгоспи спочили в Бозі, а унікальний природний кряж Подільських Товтр — частина території парку — наче з вибитими зубами, із втраченими товтрами та товтринками. Куциху знищено кар’єрами обласного комбінату будматеріалів. Така ж доля спіткала Бабу. Валів П’єц перетворено на гноярку. А Безіменна похована під залишками будівельного каменю — тут мали спорудити склад хімікатів.
Кого тепер питати за скалічені охоронні об’єкти? Голів сільських рад, у чиєму віданні земля? То багато хто з них і досі дивується, чого так треба перейматися якоюсь горою, «бур’яном» на ній. Рівень знань окремих керівників пролягає своїм екватором, далеким від Бернської конвенції, яка охороняє реліктові рослинні та тваринні види.
...Дощик почав підганяти нас на дорозі до Чемеровець, районного центру. Тут приєдналися до експедиції Людмила Кравцова, начальник районної держінспекції екології та природних ресурсів, та депутат районної ради Сергій Яцківський.
Довелося шукати плащ-палатки та взуття: негода розгулялася. Їдемо. Рухає нами, можна сказати, зачеплений за живе гонор, адже поряд, за горбом, у сусідній Тернопільщині, Товтри вже набули і статусу, і вигляду охоронних об’єктів. Коли вже ми спроможемося?
У Чемеровецькому районі тільки-но зроблено початок — відповідне розпорядження голови райради про вивчення стану екосистем заповідних об’єктів кряжу. Сорочинські, Вільховецькі, Івахновецькі, Черчецькі Товтри, Сокіл та Самовита, Першак з печерою чекали нас, як діти батьків. Як тут розвернеш «Жигулі» до кращої погоди?
У Вільхівцях допомагали вчительки-ентузіастки, котрі самотужки пробували визначити рідкісні види рослин, записали легенду про кожну товтру і намагалися привернути увагу односельців до природних перлів, що впали під ноги вільхівчанам. Це Людмила Крицька та Оксана Рудич. Слухаємо їх, а самі пасемо очима під ногами — релікт біля релікта: зіновать, ясенець білий, гіацинтик блідий, аконіт кущистий, ковила волосиста. Над Розбитою і Білозорою ширяють круки, а в траві— «пульсари»: ящірки зелена, прудка, метелик подалірус. Усі вони під охороною Бернської конвенції. Уперше в житті бачу білий ясенець, який не білий тепер, а пурпурово-велюровий: зав’язались коробочки з насінням. Усього кілька рослин, неопалима купина, як звуть його в Україні, рослина-символ.
— Обережно! — попереджує заступник директора НПП «Подільські Товтри» Людмила Любінська, берегиня подільської флори. — Дуже отруйна!
А вище — розеточки рідкісної шиверекії відкривають ніби фрагмент світу, яким був він одразу після потопу — із тих пір дійшла до нас ця рослина.
На товтрі Самовитій зелений покрив і розмаїття збережено найкраще. Може, тому, що вона стоїть самотою, відособлена від інших, надто ж від людей?!
Потрібен постійний контроль за популяціями рідкісного виду сону чорніючого, аконіту кущистого, переліски яйцевидної. На спільному засіданні представників усіх сільрад району, національного парку йшлося про перспективи, які може отримати район з передачею Товтр. Сподіваються тут на туристські маршрути, а значить, робочі місця для обслуги туристів. Але підхід: «Що ви нам дасте за ці ваші цінності?» — не виправданий нічим. Передусім маємо міркувати: а що ми дамо природі? Адже, за переконанням подільського ботаніка, кандидата біологічних наук Степана Ковальчука, жодна рекультивація знищених ділянок не поверне. Якби ми посіяли шиверекію (а вона сходить непогано), то це вже буде не той вид, що існував досі як дикорослий.
Час переоцінки цінностей настав. До німців, які завше хваляться альпійськими луками, приєднаємося і ми, українці. Тож думаймо, чи маємо ще чим хвалитися. У Чемеровецькому районі це майже 3000 гектарів живого підручника з ботаніки.
