Більш як рік тому в райцентрі Ічня стався прикрий інцидент, у з’ясуванні подробиць якого й досі задіяно слідчих прокуратури, міліцію. Розслідування його не задовольняє потерпілу сторону, батьків Дмитра Черненка — Олену Олегівну та Віталія Олександровича, які 4 червня цього року звернулися зі скаргою на зволікання із встановленням істини до редакції «Голосу України».
Ось що вони пишуть: «24.03 2001 р. близько 23 години наш син — Дмитро Черненко, студент першого курсу Національного аграрного університету, разом зі своїм товаришем зайшов до місцевого бару «Тростянець», що розташований у м. Ічня. Оскільки вільних місць не було, наш син вийшов у коридор, де зустрів свого знайомого Євгена Борщенка. Вони стояли і розмовляли. У цей час до них підійшли працівники міліції Володимир Скрипка і Микола Тарасенко... Невідомо, з яких причин і що спонукало цих «правоохоронців» (можливо, щоб довести свою перевагу і похизуватися владою), але вони стали чіплятися до хлопців, а потім накинулися з кулаками на Борщенка і нашого сина. Скрипка бив Борщенка, а Тарасенко без якихось на те підстав ударив сина в обличчя й зламав йому перенісся...». Далі вони зазначають: «Розслідування у даній справі проведено настільки «якісно» і «об’єктивно», що навіть не встановлено, хто все-таки заподіяв тілесних ушкоджень нашому сину, який пролежав у лікарні майже місяць зі струсом мозку і перебитим переніссям. У нас постає питання, чому на місце події, якщо наш син винуватий, не було викликано наряд міліції? Чому на нашого сина не було складено протоколу про адмінпорушення? Чому дії названих «правоохоронців» залишилися безкарними? І хто дав їм право піднімати руки на нашого сина? Хто був зацікавлений у всьому цьому?»
...В Ічнянському райвідділі внутрішніх справ мене зустріли насторожено.
— У справі Черненків? Уже й «Голос України» задіяли. Зрозуміло...
Першим, з ким довелося розмовляти про згадану подію, був молодий слідчий Андрій Кириченко, який саме чергував у складі оперативної групи у РВВС.
— Я був там, — неохоче сказав він. — Але ж ви мені не повірите. Вам треба показати, яка міліція є «насправді».
— Я приїхав встановити істину.
— Розумієте, ті хлопці там самі почали з’ясовувати стосунки. А винними зробили Тарасенка та Скрипку.
— Вони ваші друзі, і тому ви їх захищаєте.
— Які вони мої друзі? Я тільки закінчив інститут. Невже ви думаєте, що я, як слідчий, почну роботу з неправдивих свідчень? Для чого це мені? А якщо б слідство показало, що я збрехав? Та я сам бачив, як Черненко бив ногою Скрипку...
Заступник начальника райвідділу внутрішніх справ з роботи з персоналом Микола Омельченко був відвертий:
— Хоча розслідування ще триває, цілком упевнений у тому, що мої підлеглі не винні. Тарасенко і Скрипка —сумлінні дільничні. Ну, не могли вони ось так прийти у бар і ні за що відлупцювати хлопців. Ми тоді розбиралися. І дійшли висновку, що працівники міліції, хоч і не були при виконанні своїх службових обов’язків, не могли не відреагувати на хуліганські дії... Коли ви поговорите з ними, ознайомитеся з матеріалами справи, то зрозумієте, що не все так просто. Розумію біль батьків, їхні враження тієї ночі, але вони у той момент не були на місці інциденту.
Наступного дня я зустрівся з Володимиром Скрипкою, Миколою Тарасенком та його дружиною Наталією. Вона теж була свідком бійки.
— Ми втрьох після танців вийшли надвір і стояли на ганку бару, — розповіла бібліотекар райбібліотеки, —коли чуємо, як хтось з усієї сили вдарив по дверях. Аж моторошно стало! Володя Скрипка вирішив піти з’ясувати, що там таке трапилося у тісному коридорчику...
Далі свідчення її та обох дільничних, щоб бути точним, наведу із судової справи №1-31-2002, яку вів місцевий суд Ічнянського району з січня по 25 березня.
Отже, Н. Тарасенко заявила на суді:
— Скрипка зайшов у тамбур і зробив зауваження. Я почула, як хлопці сказали йому у відповідь: «Ти мент поганий!» Коли я зайшла, то побачила, що Черненко і Борщенко били Скрипку кулаками по голові, він навіть не міг захищатися.
— Я після зауваження, на яке вони не відреагували, —повідомив на суді В. Скрипка, — підійшов до Борщенка, притиснув його до стіни і сказав, що досить стукати. Він ударив мене по руках, а Черненко в цей час наніс удар мені в голову, і я впав. Я впав, а Черненко продовжував мене бити ногами. Тарасенко почав його відтягувати.
Учасникам судового засідання міліціонер надав для ознайомлення акт № 202 судово-медичної експертизи від 26.03. 2001 р., в якому зазначено, що В. Скрипка, 1969 р. народження, під час обстеження мав «збиту шкіру у лівій та правій частині лоба, рану на лівому виску, ушиб м’яких тканин очно-тім’яної частини обличчя, синяки на лівому плечі і тильній поверхні лівої руки».
Його колега Микола Тарасенко описав у судовому засіданні подію так:
— Коли я зайшов у тамбур, Борщенко і Скрипка щось доводили один одному. Збоку стояв Черненко. У цей момент Дмитро вдарив Скрипку. Я відтяг першого до стіни і запитав, навіщо вони зчинили бійку. Я стояв і заспокоював Дмитра, притримуючи його рукою, а другою рукою намагався розборонити Борщенка і Скрипку. Коли Черненко вдарив останнього, то той упав. Дмитро знову вдарив Скрипку ногою, а потім хтось з хлопців перехопив його ногу. Я тримав Черненка, а хлопці втихомирили Скрипку і Борщенка.
Суд за заявою В. Скрипки, який виступив ініціатором відкриття кримінальної справи проти Д. Черненка, закрив її «за примиренням сторін».
— Розумієте, мені вже набридло ходити в суд, —казав дільничний. — Його кілька раз переносили, бо протилежна сторона знаходила причину, щоб не приїхати на судове засідання. Зрештою, й Д. Черненка шкода. Навіщо йому псувати біографію? Свідчення ж не на його користь. Але батьки його пишуть і пишуть на нас...
...На жаль, на підтвердження доказів і сумнівів Черненків — лише єдине свідчення Євгена Борщенка, який нині служить в армії. Ось що він говорив на суді:
— Ми вийшли з Дмитром поговорити в тамбур. Тут зайшов Скрипка і взяв мене за груди. Я відбив його руки, і між нами зчинилася бійка... Коли Черненко хотів зупинити Скрипку, у той момент Тарасенко вдарив Черненка (...) по носі.
Слідчий прокуратури Ічнянського району В. Карапиш, закриваючи 25 лютого 2002 року кримінальну справу за фактом нанесення тілесних ушкоджень мешканцю Ічні Д. Черненку, мотивував своє рішення таким аргументом:
«Свідок Є. Борщенко у своїх показаннях стверджує, що бачив, як М. Тарасенко наносив удар Д. Черненку, але під час відтворення обставин події вказує на зовсім інше місце, що суперечить показанням М. Тарасенка, В. Скрипки і самого Д. Черненка. Свідки, які були допитані в ході слідства, показали, що самої бійки між Д. Черненком та М. Тарасенком не бачили, а те, що останній наніс тілесні ушкодження Д. Черненку, їм відомо зі слів його самого. Свідки О. Макаренко та А. Кириченко вказують протилежне, а саме те, що Д. Черненко наносив удари В. Скрипці, а М. Тарасенко намагався стримати і відсторонити Д. Черненка».
Я спеціально зайшов до районної прокуратури, щоб зустрітися зі старшим помічником прокурора Ічнянського району Олегом Макаренком, який теж того дня був у барі. Він знову-таки пітвердив сказане ним у суді: «Черненко потім вдарив Скрипку... Я бачив, як він замахнувся ногою на Скрипку, а Кириченко перехопив його ногу(...). Черненко двічі вдарив Скрипку в голову».
У травні цього року за новою скаргою батьків Д. Черненка прокуратура області скасувала постанову про закриття цієї кримінальної справи. Її направлено для проведення подальшого слідства прокуророві Бахмацького району.
Важко сказати, що нового віднайде новий слідчий у показаннях двох сторін, які звинувачують один одного в нанесенні тілесних ушкоджень. Як на мене, це буде зробити складно. Бо в кількахвилинній бійці в барі домінувала стихія грубої сили, переважали емоції, інстинкти. Навіть Олена Олегівна визнала у розмові зі мною, що Євген Борщенко повівся в тамбурі неадекватно, зі всієї сили вдаривши у двері ногою чи кулаком. Мовляв, це такий був його вияв сили —прикол... Якби поряд не було міліціонерів і вони не втрутилися, все так спокійно і залишилося б? Можливо. Чи то вже було б продовження іншої справи, іншого протоколу — про вибиті, наприклад, двері?
...У барі «Тростянець» запитую бармена Тетяну Гужовську, чи не пам’ятає вона випадок, який стався тут 24 березня минулого року.
— Що ви? — щиро зізналася вона. — Та тут майже щодня люди в такий спосіб розряджаються...
Прикро, але, справді, бар — це не тільки місце танців, відпочинку, але й спиртні напої, надлишок енергії після їх розпивання в окремих неврівноважених осіб. Прийшовши сюди, можна не тільки підняти собі настрій...
Батьків Дмитра можна по-людськи зрозуміти. Вони вірять словам свого сина, який у заяві до прокурора писав: «Від удару у мене потекла кров з носа, і я закрився руками, а М. Тарасенко і чоловік, який зайшов з ним, стали бити мене по різних частинах тіла кулаками. Я злякався і вискочив на ганок... Вони почали мене тягнути за ріг бару, але я пручався, бо боявся, що знову почнуть бити. Я схопив за руку свого знайомого Руслана Пашука і попросив, щоб він мене не відпускав. І коли відчув, що він мене не втримає, схопився за сосну. Вони тягнули за курточку і розірвали її...»
Переламане перенісся — найпромовистіше свідчення для Олени Олегівни та Віталія Олександровича того, що з їхнім сином у згаданій бійці вчинили негуманно, жорстоко. Саме це змушує їх не заспокоюватися, писати у Київ Генеральному прокурору, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, до інших установ. Утім, бажання покарати кривдників щоразу стикається з прозаїчною реальністю — зафіксованими свідченнями, які не на користь Дмитра, законними правами інших учасників прикрої справи. Уроком останньої, схоже, стане не безнадійність пошуку винного, а розуміння того, що в житті дуже легко зламати рівновагу буденного буття, стати за кілька хвилин непримиренними ворогами людям з позитивними характеристиками. Погодьмося, припинити бійку — не означає ускладнити її наслідки.
Чернігівська область.
