Міст над тисячолітньою прірвою

Отже, роменці, як сказано, не позбавлені вишуканої самоіронії. Ось недавно вони телефонують і кажуть: «Приїздіть, у нас 1100-ліття міста!» Ми, звісно, одразу їдемо, уявляючи собі розкішну екскурсію до Святодухівського собору, а може, навіть до того місця, де (коли ще Сула була судноплавна) затонув римський корабель, тому-то, є версія, й місто так назване. Може, навіть той корабель знайшли й поставили в басейн з шампанським! Ну, ми приїхали. Нам, звісно, багато що показали. Але перше, куди нас повезли — на екскурсію до очисних споруд міського водоканалу. Ці споруди критично перевантажені і захлинаються, зрозуміло, аж ніяк не шампанським! Тут приймають 12 тисяч тонн стоків на добу, а проектна потужність дозволяє приймати лиш 5 тисяч тонн.

Звісно, свято в таких обставинах буде курйозне. Але все вже вирішено на державному рівні. Ще 06.05.2001 р. В. Ющенко підписав розпорядження №163-р про підготовку та відзначення ювілею, де сказано: утворити оргкомітет для розробки ювілейних заходів, фінансування яких здійснюватиметься «за рахунок коштів відповідних бюджетів». Оргкомітет утворили. Потім змінився уряд. Оновився й оргкомітет, його очолив В. Семиноженко. Було вже три засідання оргкомітету (одне виїзне, в Ромнах). Усе розписано, але коштів не виділено. Проект (лише проект!) останнього протокольного доручення («забезпечити виконання заходів») В. Семиноженко підписав 17 травня ц. р. Тому свято, призначене на 25 червня, перенесли на 14 вересня.

У згаданому дорученні є чимало пунктів. На реставрацію Святодухівського собору та Вознесенської церкви Держбуд мусив у червні ц. р. дати 1,2 млн. грн. (не дав). На реконструкцію вулиць державного значення треба 1,5 млн. грн. (але Мінтранс та Укравтодор кажуть: мовляв, дорога йде через місто, отже, вона ваша!). На реконструкцію школи №1 треба 1 млн. грн. (обіцяли 800 тис., потім 400 тис., а на ділі ні копійки). Для завершення мосту через Сулу треба щонайменше 4 млн. грн. Обіцяно 200 тис., не дали нічого (Мінтранс, Міноборони, Мінекономіки). Ювілей спершу мусив обійтися державному, обласному та роменському бюджетам у 17 млн. грн. Потім стало сім мільйонів. А на ділі Ромни, чий бюджет десь 15 млн. грн., практично самі роблять, що можуть. Спасибі, «Укрпошта» випустила ювілейну марку, а Нацбанк — монету.

Окремий пункт доручення: «МНС (В. Дурдинець), Мінекоресурсів (С. Курикін) провести роботи з реконструкції очисних споруд у м. Ромни, вжити заходів щодо недопущення забруднення навколишнього середовища внаслідок аварійного стану очисних споруд».

На нові очисні споруди, в перспективі, треба 4 млн. грн. А на ремонт діючих споруд — 300 тисяч. З них одержано і використано 190 тисяч. Ситуація загрожує екологічною катастрофою.

Цю проблему оспівано не лише в паперах Кабміну. Не так давно в Сумах (видавництво «Собор») вийшла книжка віршів роменського школяра Ярослава Кравченка. Йому тоді було 11 років. Ось прикметні рядки:

Ой, Боженьку, Боже,

Жити так негоже,

Не можем дістати

Те, що хочем взяти.

П’ємо із калюжі —

З іншого не дужі.

Гарно сказано. Краще, ніж «вжити заходів щодо недопущення». До речі, юний поет не забув (просто на обкладинці) подякувати тим, хто допоміг видати книжку: директору Роменського заводу знежиреного молока дяді Гриші Нетребі та директору підприємства «Талан» дяді Колі Лаврику.

Той «дядя Коля» — Микола Іванович Лаврик — нині роменський міський голова. Він добре знає, як «важко дістати те, що хочем взяти». Але саме при Лаврику місто активно ремонтується, за рік побільшало автобусних маршрутів (за радвлади було 8, тепер 14). До ювілею по місту заплановано майже 300 заходів (окрім «державних»), і коштує це чимало. А на ремонт музею Мінкульт 130 тис. грн. не виділив. На стадіон «Електрон», де будуть основні події, Держкомспорт і облдержадміністрація поки що ні копійки не дали. Парк культури реставрується з міського бюджету (80 тис.). На Пам’ятний знак мусила дати область 130 тисяч —нема, що змогли, зробили самі. Поки що місто на своєму ювілеї заробило лише борги — а куди подінешся, гості ж будуть найвищого рівня, і прийняти їх треба достойно. Підприємці опоряджують фасади своїх офісів і прилеглі території, та ще й благодійні кошти надають, приміром, на ремонт пам’ятника Хмельницькому. Дають потроху, але для міста з його надскромним бюджетом — це відчутно. Спробуй, пофарбуй фасади на Московському бульварі, де Хмельницький проїжджав — тільки на це, по-божому, треба майже 70 тисяч гривень. Фарбують!

Але місто може не все.

Ось прикметний документ:

«02.07.02. Почесному голові правління ВАТ «Укрнафта» Салміну О. В.

Шановний Олеже Володимировичу!

Уже вкотре мене змушують звертатися до вас тяжкі обставини, що склалися в життєзабезпеченні громади внаслідок повного самоусунення всіх підрозділів вашої організації, розташованих на території міста. Вишукуючи крихти коштів, які тільки можливо, направляючи їх на ремонт вулиць аварійного мосту через Сулу, ми дивимось, як важкотоннажна техніка ваших підрозділів повністю руйнує все зроблене, не беручи — бодай на одну гривню — зучасті у відновленні зруйнованого.

Навіть прибутковий податок з громадян з цього року відправляється в Охтирку чи інші міста. А що ж залишається Роменцям? Думаю, коментувати немає потреби. І це все при тому, що згідно з дорученням Президента України Ромни готуються до святкування свого 1100-річчя. Кожна людина робить усе можливе, щоб гідно підготувати місто до знаменного для всієї України ювілею. Але ж працівники ваших підрозділів та їхні сім’ї також живуть у місті!

Вельмишановний Олеже Володимировичу! Від імені всієї громади я прошу вас, благаю: зверніть погляд на наше місто, надайте фінансову підтримку, яку я прошу декілька років у розмірі трьох мільйонів гривень, та вирішіть питання прибуткового податку з громадян, бо навіть зарплату вчителям та лікарям ми не в змозі виплачувати повністю, тому що втратили майже мільйон гривень у цьому році.

Вірю, впевнений, що ви, як людина державна, зрозумієте біль, викладений у цьому листі. З великою повагою та надією — міський голова м. Ромни М. Лаврик».

Зверніть увагу: громадян свого міста Лаврик називає з великої літери — Роменці. Як у старовинних документах. Тепер так уже не пишуть.

Тему продовжує заввідділом будівництва та архітектури Роменського міськвиконкому Юрій Анатолійович Литвиненко:

— Ми ювілеєм не спекулюємо й розуміємо, що в держави проблем багато. Але погляньте: є дорога державного значення Київ—Суми—Юнаківка. Вісім кілометрів вона йде через Ромни. Тут вона на утриманні наших комунальних служб. Але термін експлуатації дороги давно скінчився. Потрібен капремонт. То чому Укравтодор не хоче про це дбати і полишає оці вісім кілометрів на нас? Або міст через Сулу. Він на тій самій дорозі. Вартість нового мосту 6,6 млн. грн. Зі свого бюджету місто його збудує хіба що років за сорок! Що ж, своїми силами ремонтуємо старий міст, як можемо. ДАІ підрахувала: по ньому проходить 1100 одиниць транспорту щогодини. Як щось трапиться, треба буде об’їжджати 73 кілометри. Від цього втрати понад 100 млн. грн. на рік — це не 6 мільйонів! Уже тепер 20-тонники йдуть в об’їзд, отже, падає обсяг перевезень, обмежується доступ до тутешніх нафтових родовищ...

Тарас Шевченко казав: Ромни — це маленький Київ. Справді, здалеку схоже, лиш без Залізної Баби. Це і приємно, й сумно. Бо скільки Ромни дали тому самому Києву! З роменської червоної цегли в столиці й досі будуються найпрестижніші будинки. А скільки Ромни дали Україні! Іменами льотчиці Катерини Зеленько та Роменської мадонни Олександри Деревської названо малі планети. А Калнишевський? А Йоффе, всесвітньо відомий фізик, без якого не було б ні комп’ютерів, ні телевізорів? А Степан Тимошенко, що в США створив цілу школу механіки? А Степан Шкурат? А Борис Антоненко-Давидович! Цими й багатьма іншими іменами роменців Київ хвалиться при потребі й каже: знай наших! А Ромни (за правилами «адміністративної дідівщини») не згадуються. Ось чому так єхидно посміхається роменська свиня. Втім, це сумно. Навіть сумніше, ніж на очисних спорудах роменського водоканалу. Принаймні там працюють приємні й гостинні люди.