Озираючись назад, розуміємо, чому й нас послали в це відрядження: ми зі Львова, й ще ніколи не були далі на схід від Києва, тому в Ромнах нам призначалася роль таких собі піддослідних іноземців. Справді, після Львова почуваєшся тут мов на іншій землі. Іншій — але таки українській, вона не здалася нам геть зрусифікованою чи такою, що втратила історичну пам’ять, як про це іноді легковажно кажуть у нас на заході. Тут найкращий з бачених нами досі пам’ятників Шевченку (автор Іван Кавалерідзе, 1919 р.). Звісно, російське пограниччя впливає на тутешній колорит —так, як у нас впливає польське пограниччя. Ось цей колорит (цитуємо за Топографічним описом Малоросійської губернії 1798—1800 років):
«Вода в реке Суле и речке Ромне для водопою скота здорова, а жители для себя частию употребляют из ручья Мухавца и из колодезей. В означенных реках имеется рыба: сомы, щуки, коропы, караси, язи, лины, окуни, налимы, бобыри, плотва, вьюны и раки...».
Як шкода, що це вже не так! Ми милувалися Сулою, вона й досі красива в межах міста, але список риб вочевидь поменшав, а купатися тут не всі ризикують — річка майже мертва нижче стоків очисних споруд, є велика бактеріологічна загроза, тому безпечніше відпочивати за містом, вище цих споруд. Скоро буде, як у Львові —без річки.
«Козаки, разночинцы и разного звания крестьяне упражняются в хлебопашестве и разных художествах, также упражняются в выделке табаку и продают оный приезжающим для покупки оного из столичных городов Москвы, Санктпетербурга, Риги, Могилева, Полоцка и из Сибири. В сем городе ярманков в году четыре: главнейшие Ильинская и Вознесенская, куда приезжают купцы из Лейпцига и других иностранных, также великороссийских и малороссийских городов с разными красными товарами, а паче не оные пригоняют множество лошадей...».
Кажуть, цього року Іллінський ярмарок буде відроджено — вперше за багато років. Ми бачили навіть місце для цього, все там облаштовано й обгороджено.
Володимир Васильович Панченко, директор Роменського краєзнавчого музею влаштував нам чудову екскурсію. Тутешній музей якщо не найкращий, то один з найбагатших районних музеїв в Україні. Вражають античні амфори з ближніх скіфських курганів та найстаріший чумацький віз — абсолютно весь дерев’яний. Тут є старі гармати, з яких і тепер стріляють під час козацьких свят, а такі свята щороку проводяться на батьківщині Петра Калнишевського під Ромнами. Тут до ювілею міста влаштують велику виставку «Мальовничий Ромен» — картини прислали художники не лише місцеві, а й вихідці з Роменщини, що живуть в Україні, Росії, Казахстані, Канаді. Виставка займе 350 квадратних метрів у краєзнавчому музеї.
Але сам музей потребує ремонту. Сумно дивитися, як стара штукатурка сиплеться на реліквії та експонати. Були ми й коло Святодухівського собору, унікальної пам’ятки XVІІІ століття. Дірки зяють у куполах. Усередину нас не пустили, і нікого не пускають, бояться обвалу. А тут, між іншим, уже у вересні буде центр урочистостей з нагоди 1100-річчя міста!
Після знайомства з містом та його клопотами у наших головах з’явилась думка, якій ми самі спершу не повірили. Думка була така: «Ну й що?!» А виникла вона ось чому: тутешні мешканці вміють достойно радіти власним маленьким здобуткам. Маленький готель «Орхідея», де ми ночували, здався нам на диво затишним і гостинним, власне, як і самі роменці. От звідти й та думка: «Ну й що?! Хіба цих людей зможе зіпсувати погорда великих міст і байдужість чиновників?».
Звідти ми їхали з майже ніжним відчуттям. За вікнами автобуса простягалися багатокілометрові поля соняхів, звернутих головами на схід, на Ромни. Цим шляхом колись ішла артилерія Хмельницького на захід. А ще в давнину цим шляхом на Київ ганяли гусей. Так! Роменські гуси високо цінились, і от весною гусенята йшли пішки, випасаючись обабіч шляху. До Броварів на осінь вони приходили вже дорослими гусьми. Гуси, гуси, гусенята, візьміть Ромни на крилята...
...Коли до нас приїздив Папа Римський, з нагоди його візиту Львів помітно причепурився, і Київ допоміг йому. Ах, як шкода, що Папа Римський не заїхав тоді й до славних Ромен!
Львів—Київ—Ромни—Київ.