Про те, що у Мрині Носівського району живе без власного будинку у такій-сякій «літній кухні» (мамина хата згоріла. — Авт.) невгамовний і непосидючий чоловік, якого добре знають суди Носівки, Бобровиці, Чернігова та й Києва, я довідався з його листа до корпункту.
Володимир Сергійович Костильов довгий час вчителював на Придесенні, працював на заводі у райцентрі, а коли у 1995 році вийшов на пенсію, весь вільний час після роботи на двогектарній земельній ділянці присвячував юридичній освіті. Добре проштудіювавши опубліковані закони, він із подивом відкрив для себе, що не все у селі, у районі діється згідно з ними.
Скажімо, чому податкова інспекція надіслала йому як пенсіонеру платіжне повідомлення про сплату податку за користування земельною ділянкою? З якої радості він всупереч вимогам законодавства про безоплатне надання у власність наділу має сплачувати витрати на виготовлення і видачу Державного акта на право приватної власності на землю? Або — чи правильно робить нотаріус, коли користується інструкцією, яка суперечить Конституції України?
Таких запитань Володимир Сергійович поставив у селі, райцентрі дуже багато. Відповіді на них його не задовольнили, і він почав з’ясовувати істину в суді. Перелік позовів сільського самоучки-правника просто вразив: до райради, до райфінвідділу, до податкової інспекції, до Мринської сільради, до нотаріуса Носівської держконтори...
Заінтригований ними, я запланував з’їздити у Мрин, щоб познайомитися з неординарною особистістю, яка вирішила позмагатися за дотримання букви Закону з вищими інстанціями. Щоправда, поїздку через об’єктивні причини довелося відкласти на кілька місяців. Але і добре, що так сталося.
...У сільській раді я спочатку хотів розпитати, що собою являє автор листа — просто азартний дивак, справжній правдоборець чи надокучливий сутяга? Яке ж було моє здивування, коли сільський голова відрекомендувався:
— Костильов Володимир Сергійович.
— ?!!
— А я вас давно чекаю вже, чекаю...
— То вас обрали сільським головою?
— Так, більшістю голосів.
— Нічого собі! І ви продовжуєте судитися?
— У деяких справах ще триває розгляд. Але зараз мені, чесно кажучи, не до цього.
— Чому?
— Та тут стільки справ... — відповів чесно. Упродовж нашої з ним розмови в його кабінет раз по раз заходили односельці зі своїми турботами. Одна молода сім’я не поділила города з родичами — просила негайного втручання сільського голови. Тож йому довелося відлучатися.
Запитав Володимира Сергійовича, чи не завдяки судам він прийшов до влади?
Він трішки уточнив:
— Люди переконалися, що на цій посаді потрібна людина, яка знає закони. Ось, скажімо, торік обірвався електропровід і через це загинула корова Катерини Овдієнко. Начебто безнадійна ситуація. Але я допоміг їй скласти позов до районних електричних мереж — з вимогою відшкодувати 3000 гривень за корову і 1000 гривень моральної шкоди. Ми суд виграли.
Одне слово, мринчани побачили в особі Костильова досить-таки потрібну людину.
Ще запитую:
— Судова колегія у цивільних справах Чернігівського обласного суду зобов’язала повернути вам частково сплачений податок за 1996—1997 роки у сумі 3 гривні 94 копійки і вирішила стягнути з Носівської державної податкової інспекції на користь заявника 8 гривень 80 копійок на відшкодування судових витрат. Як мені здається, ви зазнали у цій справі набагато більше витрат. Чи був сенс боротися за оті копійки?
— Та воно ж то ніби й так. Але яка плутанина у нашому законодавстві! Є Земельний кодекс України, а також є всілякі відомчі інструкції. Мені податківці показують свої відомчі трактування, а я їм демонструю в суді те, що прийнято Верховною Радою.
Очевидно, «копійчані» справи сільського самоучки-правника не такі вже й безрезультатні. Вони виявили вузькі місця у чинному законодавстві, яке при вдосконаленні, спираючись на подібну судову практику на місцях, зрештою не матиме багатозначних, спірних положень. Отож витрачені сили Костильова, вважатимемо, немарні...
Цікаво, що чоловік виграв суд із Мринською сільською радою. Судова колегія в цивільних справах Чернігівського обласного суду, розглядаючи касаційну скаргу останньої, таким чином обгрунтувала своє рішення:
«Наказом Держкомзему від 04.05.1999 року №43 затверджена інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, яка деталізує процедуру виготовлення державних актів та необхідної технічної документації. Зазначений нормативний акт не передбачає проведення роботи по виготовленню і видачі державного акта на особу, якій земельна ділянка передається у власність. Мринська сільська рада, яка оскаржує судове рішення, не зазначає жодного нормативного акта, який передбачає виконання робіт по виготовленню і видачі державного акта на право приватної власності на землю за рахунок громадянина, що отримує земельну ділянку у власність безплатно. Судова колегія вважає, що суд (Носівський. — Авт.) дійшов правильного висновку, що державний акт повинен бути виготовлений та виданий В. С. Костильову безплатно».
Тепер, щоправда, у новообраного сільського голови інша проблема — як самому виконати судове рішення. Адже бюджетних коштів у сільраді на згадане справді не передбачено. Раніше Костильову було легше — він вимагав у влади те, що вона повинна йому дати. Сьогодні він сам її представляє...
Отакий життєвий прикол.
