В липні 1944-го в Празі помер наш поет Олександр Олесь (Кандиба). За місяць до того у нацистському таборі Заксенхаузен загинув його син, поет Олег Ольжич.
Олесь — показова фігура, в сенсі того, як ми сприймаємо свою літературу. Він з тих, чиє ім’я відоме, а поезія не читана. А візьмеш двотомник (виданий лише 1990 року) — і бачиш там немало несміливої вторинності й менше щирого золота, ніж ти сподівався. І що з того: шедеври не вимірюються кількістю.
Втім, чи не найкраща поема Олеся писана не лише віршами. Недавно «Літературна Україна» вмістила дуже цікаву статтю Юрія Чикирисова «Перша любов Олександра Олеся». Отже, майже сто літ тому студент харківського ветеринарного інституту Кандиба (поет-початківець Олесь) зустрів студентку Бестужевських курсів Юлію Шатанько в маєтку її батьків у Богодухові. Скромний поет закохався і мовчки дарував Юлії вірші. Саме їй присвячено знамените «Сміються-плачуть солов’ї...» Олесь вчився з болгарином Степаном Кара-Васильєвим. На лекціях вони віршували, кожен своєю мовою. Олесь познайомив товариша з Юлією. Спалахнула любов з першого погляду, й скоро вона вийшла заміж. Олесь одружився через рік з Вірою Свадковською (теж студентка-бестужевка). Вони й далі приятелювали з Кара-Васильєвими. З 1909 року, цілих десять літ, Олесь служив у Києві на скотобійнях, аж до еміграції, де його вірші набули незвичного досі драматизму, та в Україні його читали дедалі менше. А Кара-Васильєв помер у Богодухові ще 1910 року. Свої вірші він так і не видав, хоч Олесь завжди вважав його справжнім поетом.
У 1917 році з маєтку Шатаньків зробили райком партії. Юлія переїхала до Києва, жила в Пущі-Водиці з сином Валерієм. Там оселилась і дружина О. Олеся з сином Олегом. Валерій і Олег навчалися в одній школі, товаришували, гуляли Києвом (улюблений маршрут —від Андріївської церкви до Софії). 1923-го Олегові з матір’ю дозволили їхати в Прагу до батька. Лише восени 1941-го Олег Кандиба (Ольжич) знову потрапив у Пущу-Водицю, та нікого не застав. Ольжич був український націоналіст, за що й загинув у Заксенхаузені. А Юлія Шатанько прожила до 1971 року, читала онуці вірші Олеся й шкодувала, що оригінали тих віршів згоріли разом з будинком восени 1943-го під час боїв за Київ. Її син Валерій прийшов з фронту і присвятив себе садівництву. Це він розвів у Києві голландські тюльпани, які роздобув у Парижі. Помер 1976 року. Його дочка — відомий мистецтвознавець Тетяна Кара-Васильєва, цього року на Шевченківську премію висувалася її книжка про старовинне церковне шитво. Олег Ольжич дітей не мав. Вірші його, може, сміливіші, аніж у батька, але відомі широкій публіці ще менше.
