Вузенькою канавою, проритою з Дніпровського лиману, до приватної бази відпочинку у Голопристанському районі Херсонщини припливло «гидке каченя». Сірий пух птаха збився, він був хворий і виснажений, але люди розпізнали у ньому молодого рожевого пелікана, які гніздяться за кількасот кілометрів — на чорноморських островах. Попервах прибулець, якого назвали Кешею, боявся людей, і геть нічого не їв, поволі згасаючи. Тоді шефство над пеліканом узяв затятий рибалка і любитель природи — мешканець села Нової Збур’ївки Сергій Саєнко.
Сергій Іванович довго морочився, аж поки його підопічний узяв у нього з рук щойно виловленого карасика. А там діло пішло: розкуштувавши смакоту, птах перестав гребувати будь-якою живою рибою. Кеша демонстрував чудовий апетит (якось примудрився проковтнути трикілограмового товстолобика) і ріс наче на дріжджах. Ставши справжнім ненажерою, теплолюбний пернатий у морози примудрявся навіть виходити на лід замерзлого лиману і чекати біля ополонки, поки його товариш витягне чергову здобич. Звісно, вона одразу потрапляла не в торбу, а просто до великого дзьоба молодого пелікана.
Кешу ніхто на шворці чи у закритому вольєрі не тримав. Холоди він проводив в окремій вигородці, а в теплу пору мешкав поруч із будою собаки, із яким також подружився. Настала весна, але рожевий пелікан нікуди не полетів, проте і в канаві біля бази вже не затримувався: щодня літав та плавав у лимані. Хоча самостійно полювати не поспішав — уподобав навідуватися на глибокий піщаний кар’єр, де місцеві селяни та дачники рибалили з човнів. Щойно якийсь рибалка витягував карасика чи плітку, Кеша чимдуж поспішав до щасливчика і, підпливши ближче, якомога ширше розтуляв величезного дзьоба, прохаючи поділитися. Проти ніхто не був — як такому красеню відмовити?
Рожевому пеліканові жилося напрочуд добре, і наступної весни він знайшов своє щастя, якось завітавши до рідної вже канави із такою само молодесенькою подругою. Побачивши пару, Сергій Саєнко запропонував їй частування. Та коли Кеша впевнено рушив до людини, наполохана самиця закричала й забила крильми, кличучи його до себе. Повагавшись якусь мить, пелікан таки повернувся до подруги, і пара молодят злетіла у блакитне небо. Утримувати свого крилатого підопічного силою Сергій Саєнко не хотів, бо бажав йому тільки добра. Але Сергій Іванович таки сподівається, що одного весняного дня на берег Дніпровського лиману знову приземлиться його пернатий друг.
Херсонська область.
Сергій Саєнко з рожевим пеліканом Кешею під час риболовлі.
Фото з архіву родини Саєнків.
