Дмитру Михайловичу Гнатюку — 90

У буковинському сільському дитячому церковному хорі, де священик подав нотну грамоту, розпочав він співацьку епопею. У своїй кар’єрі Дмитро Гнатюк сягнув світового вокального Олімпу. Великий Маестро обперезав своїми гастролями майже всі країни і зазнав нечуваного успіху, який не випадав на долю жодного українського митця!  
Дмитро Михайлович і в свої дев’яносто перебуває на вістрі головних мистецьких діянь України. При цьому почувається мажорно й окрилено. З незмінними іскорками гумору. Він і нині вражає своїми працелюбністю та невгамовною жагою творчості.
Здійснює й тепер режисерські постановки видатних оперних полотен. Неодмінно обстоюючи українські позиції в культурному просторі.
А найважливіше — продовжує виступати на концертах. Збираючи аншлаги. Зриваючи шалені овації. Купаючись у нескінченній людській вдячності. В його віці — це унікальне явище.
У переддень ювілею Дмитра Гнатюка вийшла у світ книжка Андрія Демиденка «Український богоголос».
У передмові Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, художній керівник та головний диригент Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Верьовки Анатолій Авдієвський зазначає:
«Книга «Український богоголос» нашого видатного українського поета Андрія Демиденка в цьому клішованому морі підкуповує своєю самобутністю, драматургією й водночас блискучим знанням матеріалу. І витоки ці цілком зрозумілі, адже Дмитро Гнатюк і Андрій Демиденко — по-справжньому дружній і творчий тандем уже протягом понад три десятиліття.
Збірка дуже цікава, філософська і одухотворена. З глибоким художнім відчуттям. Має низку унікальних новел-спогадів (взяти бодай історію написання пісні «Рідна мати моя...»).
І хоч твір невеликий за обсягом, у ньому талановито й ненарочито вмістилося все життя його героя.
Особливої принади і гармонійності книжці надають поетичні перлини автора.
А головне, великий Майстер протягом усієї оповіді постає не на сцені, а серед нас...
Неабиякий читацький інтерес викличуть, переконаний, ексклюзивні, жодного разу до цього не надруковані, світлини з домашнього архіву поета. Книжка — розкішний подарунок усім шанувальникам прекрасного.
Тож з роси та з води Вам, дорогий і славний поборнику нашої української пісні!
Україна чекає Ваших нових ювілеїв!»
Андрій Демиденко у своїй книжці поетично і прозово возвеличив геніального співака.
На його прохання друкуємо кілька творів.

Як птах у польоті

Він у співі — як птах у польоті!
Благодатна природа-матір Карпат дала Д. М. Гнатюку все: рідкісний, видатний голос, який оповиває слово мудрістю; величаву, красиву, співучу поставу; чаруючу посмішку, лебедині руки. Я не помилився, саме лебедині. Плюс лавинну харизматичну енергетику, вокальну експресію і чуттєвість.
Весь цей арсенал його творчої магії працює на образ пісні чи оперної партії. Весь цей арсенал його творчої магії підкорює і заполонює нас!
...На все, або майже на все, існує мода. На тембральні барви голосу також. Послухайте записи не одного з пісенних ідолів минулого. А послухавши, переконайтеся: багато з них сьогодні «посипані нафталіном». Тембральне ж наповнення голосу Д. М. Гнатюка — і через півстоліття — залишається хвилюючим. Цей метр вміє здивувати.
Чомусь майже завжди, як мова заходить про співака Дмитра Гнатюка, розпочинають із його голосу. Приймаю як належне. Та для мене співець Дмитро Гнатюк — це перш за все його божественне піано, яке пронизує до самих глибин і залишається там. Таким піано не володіє в світі ніхто.

Над Дніпром білі солов’ї

Київ не по-грудневому погожий.
Від Національної філармонії поволі ідемо до оглядового майданчика в Маріїнському парку.
По дорозі над нами зависають сніжинки, яких стає все більше й більше. Видно, зимовий мірошник знову роздмухує свої казкові млини і меле пухнастий, білий, як мрія, сніжок, а той розвіюється собі по світові... За кілька хвилин химерний білий танок так же втихомирюється, як і розпочався. «Красномовний поете, люблю Дніпро навіть у кризі. Люблю стояти тут і торкатися поглядом його роздолля. Вдихати тут його велич. Його мудрість і вічність. Люблю зустрічати тут його вітровії...
Сюди я приходжу, щоб очиститися. Щоб набратися сил і високості духу, коли готуюся виконувати в концертах «Дивлюсь я на небо» чи невмирущі пісні нашого Кобзаря. Бо я ще не вмів читати, а вже співав «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої» і «Заповіт».
Та найбільше захоплює мене Славутич біля Чернечої гори, де спочиває Тарас».
«Дмитре Михайловичу! Україна і український народ ґречно дякують Вам за нашу пісенну перлину «Дивлюсь я на небо». Бо Ви були першим із артистів, хто заспівав її до кінця. До Вас, напевно, боялися: виконували тільки два куплети. Ви ж взяли і заспівали й третій, в якому — весь драматичний апогей пісні, вся гіркота долі України:
«Бо щастя я, бідний, 
ще з малку не маю,
Ніхто мене в світі, ніхто не кохає.
Чужий я у Бога, чужий у людей —
Хіба ж хто кохає нерідних дітей».

І де заспівали! У московському Кремлі. На ювілеї Сталіна, поруч із яким возсідав Мао Цзедун.
Я ж після нашого одухотвореного моціону зловив свою поетичну хвилю: десь опівночі вірш «Білі солов’ї» випурхнув з-під пера, як ластівка з піднебесся.

Зупиніться, оркестрів тутті!

Зупиніться,
оркестрів тутті —
Не перебити
вам голос
цього козака!
Я хочу чути
Октави розкуті
Й геніальне піано
Від Дмитра Гнатюка.
Патріарше.
І не думайте...
Рано.
Вас Україна —
не відпуска!

Щастя не можна розшифрувати, але його можна відчути.
Дмитро Гнатюк щасливий на цій землі у повний голос!
Стверджую:
Смуток журби завжди розвіється, коли сходить сонце надії. Так буває завжди, коли співає Дмитро Гнатюк.
Все минає і все повторюється. А Гнатюк Дмитро — ні!

Дмитро Гнатюк (праворуч) і Андрій Демиденко.

Фото з архіву «Голосу України».