Чиновник у нашій уяві — це сухий тип з купою паперів, суворий, насуплений!
Такі стереотипи розвіює посадовець із Верховини Іван Чуп (на знімку). У селі Синевир одну з просторих кімнат батьківської оселі він перетворив на творчу майстерню. Скромний і добродушний 30-річний радник голови Міжгірської районної ради — дуже обдарована людина. Його друге «я» — мистецтво...
Захоплення виникло в дитинстві. Село Синевир славне майстрами різних ремесел. У сусідстві збиралися старші земляки-різьбярі по дереву, магнітом до них тягнуло і Йвана. Хлопчина встигав добре вчитися в школі, батькам на ґаздівстві допомогти — за теплої пори косою на перевалі махати, зимою на санях хмизу для печі привезти, та стільки, що коневі є що тягнути! А вже пізнім надвечір’ям він — у робітні, де оживало дерево, де робили з нього різні речі для побуту. Першим товаром, змайстрованим Іваном Чупом, став карниз. Продав його, а гроші — родині. Якщо мати Олена раніше вболівала за довгі нічні походеньки сина, то потім і сама пішла до старших майстрів просити підставляти плече Івану, помітивши його несподіваний дар. Згодом юнак своїх учителів почав перевершувати, бо постійно вдосконалювався — навідувався у Майдан, Репинне, зазнайомився в райцентрі з тими, хто мав свій почерк у різьбі. А ще пощастило, що художником виявився вучківський родич Іван Бізоня, а першим сусідом був талановитий синевирський митець-маляр Василь Шиндра. Йому радили вступити у художньо-прикладний навчальний заклад, але закінчив спочатку Рівненський гуманітарний університет, потім Львівський регіональний інститут держуправління. Не шкодує, бо встигає поєднувати хобі з держслужбою.
...Спершу Іван виробляв ходові сувеніри: підставки для оленячих рогів, екзотичні гриби-боровики тощо. Серйознішим твором виявився вирізьблений гуцул. Його подарував знаній у селі сім’ї Сятинів. Покійний глава родини ветеран-партизан Лука Васильович тримав його у своїй хаті як реліквію. Після смерті батька його син Михайло, народний депутат України, успадкував витвір, сказавши, що Іван Чуп має золоті руки. Закупив у Києві суперкласні інструменти для різьби, щиро їх подарував молодому умільцю.
Що не рік, то витонченіше він передає красу отчої землі у різноманітних сюжетах. Ворожить зір масштабна дерев’яна картина, де зображено унікальний музей лісу і сплаву на Чорній Ріці. А ось панно з трепети, на якому зображено вівчарську ідилію — як ватаги сир варять! Віртуозу різця пропонують солідні бакси, але він переважно відмовляється від продажу. Хоче мати власну колекцію виробів, хоч і звик дарувати друзям, родакам. Інколи на пропозиції бізнесу держслужбовець віджартовується від купців: «Можуть пришити корупцію!»
За словами Івана, натхнення отримує від подорожей мальовничою місцевістю. На Тереблянській долині вона справді казкова.
Для творчості потрібен час, сировина. На деякий виріб, аби з дня в день різьбити, треба щонайменше два місяці. Не кажучи про затрати на пошуки трепети-осики, бо липа в дефіциті. Відтак треба її розпилювати на дошки, а далі стругати, клеїти. І все — своїми руками. Хоча і батько часто підсобить бензопилою.
Творчий характером, Іван Чуп — надзвичайно працелюбний чиновник. Встиг написати кандидатську дисертацію на тему держуправління. В райраді особливу активність виявив при розробці грантів-проектів розвитку місцевих громад, зокрема, із запровадження утилізації твердих побутових відходів, енергозберігаючих технологій. З його ініціативи на Міжгірщині створена молодіжна громадська організація «Патріоти Верховини», сам і керує нею. З нагоди визначних державних дат «Патріоти...» зі своїм лідером полюбляють підкорювати гори. На їхньому рахунку сходження на Говерлу, Стримбу, Кам’янку, Кук та інші вершини. За їхнього почину організовуються у краї і спортивні турніри, де пропагується серед молоді здоровий спосіб життя.
Міжгір’я
Закарпатської області.
Фото автора.
