У лютому цього року міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин, між іншим, висловився на користь ідеї створити на базі ПАТ «Укрнафта» і «Укртатнафта» вертикально-інтегрований нафтовий комплекс (ВІНК). Загострення відносин між урядом і власником міноритарного пакета акцій «Укрнафти» — групою «Приват» — уже видавалося невідворотним, бо для того, щоб ВІНК «грав» за державними правилами, треба було змінити менеджмент цієї компанії. 

Як збирали активи

ВІНК — ідея не нова. З його допомогою «Укрнафта» логічно досягає зближення нафтовидобутку з нафтопереробкою, така оптимізація логістики дає мільярдні прибутки. Про це треба сказати детальніше.
Наприкінці 1999-го структури, наближені до ПриватБанку, викуповують через біржу 10,95 відсотка акцій «Укрнафти» і завершують процес консолідації її активів на 42 відсотках, які дають можливість здійснювати операційний контроль над діяльністю найбільшого видобувника нафти в країні. А операційний контроль, звісно, відкривав перспективи не тільки колосальних прибутків, а й обмеженого доступу держави до управління в нафтовидобутку і роздрібній торгівлі нафтопродуктами.
За якісь два-три роки Дніпропетровська фінансово-промислова група викуповує через афільовані структури 75 відсотків акцій «Нафтохіміка Прикарпаття» (Надвірна Івано-Франківської області), а також 32,9 відсотка НПК «Галичина» (Дрогобич, що на Львівщині), 0,035 відсотка ЗАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ, що на Полтавщині). У структуру компанії входять мережі нафтопродуктів Хмельницької, Сумської, Житомирської, Чернігівської, Чернівецької, Миколаївської, Кіровоградської областей... Наприкінці 2003-го під крилом групи працює 700 АЗС, через три роки — 1590, на сьогодні «Укрнафта» звітує про понад 560 АЗС, тобто це може бути 561 і 1600, як вважають деякі експерти.
2003-й для «Привату» очевидно став визначальним. Призупинення Фондом держмайна конкурсів з продажу належних державі пакетів акцій у ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ВАТ «НПК Галичина» і ЗАТ «Укртатнафта» на той час глава ФДМУ Михайло Чечетов обумовлював ідеєю створити ВІНК на базі «Укрнафти». То була дуже багатозначна заява. Вона свідчила про надання ВАТ «Укрнафта» свого роду тайм-ауту для акумулювання коштів і водночас — про наявність неабиякого впливу з боку групи «Приват» навіть на ЗАТ «Укртатнафта», активи якого потрапляють під контроль «Привату» у 2009—2011 роках.
Перше враження
Дозволю собі невеличкий відступ. Саме о тій порі я побувала вперше на прес-конференції одного із засновників групи «Приват» Ігоря Коломойського. Вже тоді групу «Приват» пов’язували з його прізвищем, а йшлося, якщо не помиляюся, про приватизацію Нікопольського феросплавного. Вийшла, пам’ятаю, під глибоким враженням від симбіозу волі та інтелекту цього чоловіка. Він заворожував тим, що аргументував цифрами з багатьма нулями, які ділив і перемножував, перераховуючи на курс долара викопні ресурси, експлуатаційні витрати, ще бозна-що. І дивовижно, я йому вірила.

Бізнес без конкуренції

Тоді, звісно, я ще сумнівалася у тому, що головне завдання групи «Приват» на ринку нафти і нафтопродуктів — монополізувати його, скориставшись своїм становищем в «Укрнафті». Неабияк мене переконав у цьому, як пізніше з’ясувалося, неконституційний указ Президента країни від 16 липня 2004 року «Про заходи з підвищення ефективності управління нафтовою галуззю». Нагадаю, планувалося створити ВІНК, збільшивши статутний фонд «Укрнафти» за рахунок передачі 25 відсотків акцій ВАТ «НПК Галичина» (Дрогобицький НПЗ на Львівщині) і 43,054 відсотка акцій ЗАТ «Укртатнафта». Це, прямо кажучи, усувало групу «Континіум», яку пов’язують з народним депутатом Ігорем Єремєєвим, від управління на ВАТ «НПК Галичина» і геть-зовсім не тішило російську «Татнафту», якій нав’язували найагресивнішу фінансово-промислову групу. (Не дивно, що з ласки народних депутатів указ «зарубав» Конституційний Суд). Але, крім того, це свідчило й про те, що група «Приват» не бачить конкурента в особі держави, попри те, що контрольний пакет акцій в «Укрнафті» був саме у неї.
Подальші події за участю «Укрнафти» дедалі більше переконували мене в тому, що я у своїх оцінках не помиляюся. Користуючись своїм правом торгувати на аукціонах нафтою і газом власного видобутку, «Укрнафта» продає його тільки наближеним до себе компаніям, демпінгуючи цінами на ринку через найбільшу на сьогодні систему АЗС. Тим само вона створює корупційну платформу для торгівлі, штучно занижує надходження до бюджету, фактично гальмує механізм справедливого розподілу дивідендів. Мало того, тим само «Укрнафта», яку уособлює олігарх і вже за сумісництвом — глава Дніпропетровської області Ігор Коломойський, налаштовує проти себе не тільки уряд, а й інших олігархів. Навесні минулого року виявляється, що група «Приват» контролює ще й на всі сто державне товариство «Укртранснафта», яке ініціює викачування з мережі 675 мільйонів тонн нафти і перекидає їх на підконтрольний Кременчуцький НПЗ.
Перше враження
Я не обмовилася, бізнесмен такого калібру, як Ігор Коломойський, може бути очільником області тільки за сумісництвом, бо його бізнес-інтереси, рано чи пізно, переважили б державні. І навряд чи Президент країни Петро Порошенко не усвідомлював цього, зголошуючись на його відставку. Упевнена, що публічний характер скандалу на державному підприємстві «Укртранснафта» змусив Ігоря Коломойського подати у відставку, а Петра Порошенка — її прийняти.

Нічого особистого

Відставка відбулася у цивілізований спосіб. І треба думати, сам Ігор Коломойський сприйняв її як годиться, по-дорослому. Він краще за інших розуміє, до яких незворотних наслідків може призвести конфліктний переділ власності за наявності в країні кількох потужних монополій з дуже серйозним впливом на владу. Як і те, кому під час війни на сході країни це найбільш вигідно. Як і те, що період закулісних преференцій для тієї чи іншої фінансово-промислової групи вже не повернеш. На жаль, усвідомлення цих істин рештою олігархів країни ще попереду і принесе країні ще не один публічний скандал.
Важливо інше. Законодавці з п’ятої спроби знизили кворум для проведення зборів акціонерів, що дає змогу державі приймати ключові рішення на ПАТ «Укрнафта». Міністерство енергетики та вугільної промисловості домоглося через спостережну раду «Укртранснафти» усунення від керівництва цією компанією ставленика групи «Приват» Олександра Лазорка. Кесарю — кесареве. Але кесарю ще треба довести, що він ефективний власник, здатний не тільки підігрувати тим чи іншим олігархам, а й задовольняти потреби всіх споживачів ринку нафти і нафтопродуктів.

«Укрнафта» володіє шістьма регіональними виробничими підрозділами («Охтирканафтогаз», «Чернігівнафтогаз», «Полтаванафтогаз», «Долинанафтогаз», «Надвірнанафтогаз», «Бориславнафтогаз»), трьома газопереробними заводами (Гнідинський, Качанівський, Долинський), а також трьома буровими управліннями (Охтирське, Прилуцьке і Прикарпатське) і значною кількістю інших нафтосервісних підрозділів. (УНІАН).