Такого високого рівня інфляції у річному вимірі в Україні не було майже два десятиліття. Антирекордний показник оприлюднив минулого тижня Держстат. У березні він сягнув 45,8%. За рік зниження цін не зафіксовано на жодну з груп споживчих товарів та послуг. Якщо провести паралель між лютим та ажіотажним березнем, коли супермаркети зустрічали покупців порожніми полицями, то найбільше за місяць подорожчав цукор — на 39,2%. Фрукти підстрибнули на 31,9%. Олія логічно зросла на 39,1%, і навряд варто в цьому сегменті очікувати значних послаблень. Адже рік тому тонна насіння соняшнику коштувала 4 тисячі гривень, на початку 2015-го взяла планку в 7 тисяч, а тепер перевищує 10 тисяч. Хоча, є надія, що «підігріті» святами ціни на продукти дещо вщухнуть. Але це зниження не означає, що спаде рівень інфляції. Адже з 1 квітня подорожчала вартість електроенергії та газу для побутових споживачів. Тому й не дивно, що Нацбанк прогнозує нові рекорди для річної інфляції. У НБУ припускають, що вона у ІІ кварталі перевищить 50-відсотковий показник.
Звідси ще один антирекорд: на думку прем’єра Арсенія Яценюка, кількість родин, які отримуватимуть субсидію на сплату житлово-комунальних послуг, збільшиться до 15 мільйонів. Цьогоріч на її надання урядом передбачено колосальну для України суму в 24,5 мільярда гривень. Скажімо, для порівняння, до загального фонду місцевих бюджетів у січні—березні, за даними Мінфіну, надійшов 21 мільярд. Субсидійні кошти поповнюватимуть рахунки теплокомуненерго та інших організацій, які надають комунальні послуги населенню. Тут треба зазначити, що така допомога громадянам — заклятий ворог енергоефективності. Ні родини, які отримують субсидії, ні постачальні організації не зацікавлені в заощадженні ресурсів. Одні тому, що їх витрати компенсує держава, а у других — інтерес поставити ресурси по максимуму й одержати за них відповідну оплату за рахунок бюджету.
Очевидно, що політика субсидіювання по-українськи — з перекосами. Якщо для людей пенсійного віку такий підхід виправданий, то для мільйонів працездатних — варто все ж частину тих величезних коштів витрачати на розвиток виробництва, створення нових робочих місць. Але очевидно й інше. Зарплата в нашій країні не спонукає до офіційної трудової діяльності. Мінімальна не зростає уже понад рік, залишаючись на рівні у 1218 гривень. За цей час гривня знецінилася утричі. Виходить, що реальні доходи населення суттєво впали. Таке ось зачароване коло...
Минулого тижня з’явилася обнадійлива, на перший погляд, інформація, що громадяни продають банкам більше валюти, ніж купують. Населенню уже не до заощаджень. У березні люди реалізували фінустановам 169 мільйонів доларів, а придбали 39,9 млн. Мовляв, не тільки ажіотажний попит на харчі, а й на валюту вже вщух. Хоча, як купувати, коли сума обмежена банками до 3 тисяч гривень на добу в одні руки?
Тепер до невтішних газових новин. З «великою ймовірністю» Росія після 2019-го (а саме до цього року підписано двосторонній діючий контракт) відмовиться від транзиту газу через Україну. В РФ заявляють, що продовжувати його не збираються, а планують встигнути побудувати обхідну газотранспортну інфраструктуру в Туреччину. Чи буде здійснено такі наміри — питання, але в будь-якому разі подібні заяви знецінюють українську ГТС в очах потенційних інвесторів.
Наостанок — про збиткову економію. Минулого тижня на сайті Верховної Ради оприлюднено проект розпорядження Кабміну «Про схвалення Основних напрямів бюджетної політики на 2016 рік». Як видно з документа, заощаджувати доведеться на всьому. Насамперед — на освіті. У «скорботному» списку оптимізація кількості кафедр у вишах та навчальних годин у загальноосвітніх закладах і школах естетичного виховання, збільшення кількості учнів у групі під час поділу класу для вивчення окремих предметів. У переліку — об’єднання малокомплектних шкіл та зменшення кількості вищих навчальних закладів з 802 до 317.
Що скажеш. Коли в економіці негаразди, то першими це зазвичай відчувають на собі освітяни...
