«Голос України» продовжує знайомити читачів з керівниками парламентських комітетів. Про свою політичну та громадську діяльність, важливість галузі інформаційно-комунікаційних технологій у розвитку держави в інтерв’ю «Голосу України» розповів народний депутат від фракції «Самопоміч», голова Комітету Верховної Ради з питань інформатизації і зв’язку Олександр Данченко.
— Чому вирішили піти в політику і обрали партію «Самопоміч»?
— Після Революції Гідності, звичайно, як і всі в державі, очікував змін, але нічого не відбувалося. Навпаки, розпочалася повноцінна війна, втрата територій. Я був одним з перших, хто сказав, що ми програємо в Криму інформаційну війну. В армії може бути тисячі танків, сотні тисяч людей, але якщо армія без зв’язку — це армія без керування. Так воно і сталося. Бувши успішним бізнесменом, пропонував багато реформ, які дозволяли б високотехнологічну сферу змусити працювати на благо держави. Тому мав обирати: чи йти на фронт, чи балотуватися в парламент. Тож вирішив стати народним депутатом, тут від мене більше користі.
Іншого вибору. крім «Самопомочі», не було, тому що не вірю старим політичним силам. Купувати місце в парламенті — це не для мене. «Самопоміч» єдина політична сила, яка має власну ідеологію — консервативно-християнську та суворо дотримується її принципів. Ми єдині, хто публічно відкрили свої списки в Інтернеті, перш ніж подати документи в ЦВК. Усі кандидати до виборчого списку пройшли внутрішню люстрацію, і це був надзвичайно важливий крок. З самого початку необхідно мати впевненість в людях, які йдуть пліч-о-пліч з тобою.
До речі, «Самопоміч» продемонструвала, скільки реально може коштувати передвиборна кампанія, без масової зовнішньої та ТБ реклами. Політична сила жодної копійки не взяла на фінансування від олігархів, хоча пропозицій було багато. Саме тому ми їм нічого не винні, крім виборців.
— Хто був ініціатором створення профільного комітету? Які питання належать до його відання?
— Цей комітет створювався з нуля. Він не має стосунку до Комітету Верховної Ради з питань інформатизації та інформаційних технологій, який був у попередньому скликанні. У новому парламенті мені довелося переконувати народних депутатів, колег по коаліції в тому, що саме інформаційно-комунікаційні технології повинні рухати державу вперед. Наша країна має всі можливості стати лідером в ІT-галузі. До речі, бачу його назву іншою, наприклад, комітет з питань цифрових технологій або цифрового майбутнього держави. Але колеги по парламенту кажуть, що така назва незвична та буде незрозумілою пересічному громадянину. Питання відання комітету — підвищення кваліфікації та освіта у відповідності до світових стандартів. Адже нині ніде не знайдете понять зв’язок, телекомунікації, проводів, доступ тощо. Є інформаційно-комунікаційні технології, які все це об’єднують.
— Коли можна очікувати запровадження електронного урядування?
— Навколо цього питання штучно створена істерія. Більшість людей не знає, що таке електронне урядування по своїй суті. Це просто модна фішка. Є стереотип, що із запровадженням електронного врядування автоматично вирішиться більшість проблем у взаємовідносинах між різними ланками органів державної влади та населенням.
Насамперед треба прописати правила комунікації між вищими органами державної влади та всередині них, після цього переходити до автоматизації. Наприклад, електронний документообіг — одна з частин електронного урядування. Без внесення змін до регламентного законодавства, його неможливо запровадити у Верховній Раді, тому щодня доводиться працювати з купою паперу.
Інша доволі серйозна проблема — це бажання натягти на себе чужий жупан. Так, я не заперечую вивчення досвіду Естонії, Грузії та інших країн. Однак Україна має свої особливості, свої вимоги, врешті-решт менталітет, і не можна під кальку впроваджувати те, що працює у інших. Дуже гарно сказав Михайло Саакашвілі на Національній раді реформ: «Чому ви кажете про грузинський досвід. Ви маєте дбати про своє, українське. Ми можемо допомогти вам, але створювати необхідно свій український досвід». Сьогодні комітет працює над стратегією розвитку інформаційного суспільства держави. Якщо робочі групи не займатимуться популізмом і буде політична воля, за два місяці стратегію вдасться підготувати. Спеціально для цього в парламенті створено Консультативну раду, яка підпорядковується комітету. Вона складатиметься з 7—11 осіб. Не виключаю, що до неї можуть увійти іноземці.
— Чому тільки сьогодні почали працювати над запровадженням 3G? Можливо, треба було почати відразу з 4G?
— Нині запровадження 3G — це знущання над операторами. Цей тип зв’язку вже застарілий. Треба було попрацювати ще два-три місяці і запроваджувати принцип технологічної нейтральності. Лише за умови його наявності можливий конкурентний розвиток. А як відомо, конкуренція — це основа розвитку. Що ми маємо нині? Єдині умови, за яких оператори будуть конкурувати, — ціна на послуги 3G.
Але, якщо є непорозуміння між органами державної влади, складно чогось вимагати від ринку. Приміром, у програмі «Стратегії реформ- 2020», яка розроблена адміністрацією Президента, передбачено, що за розвиток 4G і 5G відповідає Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики, а за кібербезпеку — парламентський Комітет з питань правової політики та правосуддя. Яким чином законопроекти розподіляють між комітетами? Це корупція на рівні апарату Верховної Ради чи небажання розвивати в Україні новітні технології? Моя особиста мета — розробити законодавчу основу для технологічної нейтральності. За всіх умов, гадаю, що за три-чотири місяці ця робота буде виконана.
— В яких регіонах буде доступний 3G? Скільки коштуватиме?
— Такий зв’язок має бути по всій країні. Це питання приватних операторів. Є план, згідно з яким вони мають розвивати 3G. Я контролюватиму цей процес. Ціну теж встановлюють оператори. Все залежатиме від того, скільки коштуватиме їм розвиток мережі. Україна не виробляє телекомунікаційного обладнання, тому ціна для кінцевого споживача залежатиме, зокрема, і від цього чинника.
— Розкажіть, будь ласка, про свою громадську діяльність?
— Робота народного депутата — це за своєю суттю і є громадська діяльність. І я для себе обрав саме цей шлях. Депутат — це головна ланка між громадянином та державою, головне про це не забувати. Окрім депутатської роботи, я продовжую підтримувати дитячий спорт. Найближчим часом планую відвідати хокейну дитячу школу в Богуславі, Київської області. Звичайно, не забуваю і про київську Дитячу юнацько-спортивну школу №15. Намагаюся підтримувати маленьких спортсменів. Для мене це дуже важливо.
— Компанія «Датагруп» була титульним спонсором Кубка України з футболу. Звідки така зацікавленість цим видом спорту?
— З шести років я професійно займався футболом. Футбол дав мені в житті два головні принципи: командна гра та миттєве прийняття правильного рішення. Як казав Валерій Лобановський: мені не потрібна команда, яка складається з зірок, я створюю команду-зірку. Я так будував свій бізнес, його основа — це командна гра. «Датагруп» стала спонсором Кубка, тому що ми кубкові бійці. Прийшовши останніми на ринок, своє місце під сонцем кожного разу вигризали і не мали права на помилку. Це так само, як в кубку, де доля протистояння вирішується в одному матчі. Крім того, бувши віце-президентом Ліги змішаних єдиноборств України, розвивав мікс-файт (різноманітні засоби і способи ведення оборони і нападу у рукопашному бою). Основне завдання Ліги було забрати дітей з вулиць. До речі, на законодавчому рівні порушуватиму питання спонсорства і меценатства. Ніде в світі така діяльність не оподатковується. Бізнесмени готові вкладати кошти. Але їм треба дозволити витрачати на меценатство та спонсорство певну суму в рік, яка не оподатковуватиметься. Тоді знайдуться гроші на розвиток спорту в країні.
— Чим вас зацікавила ІT-сфера? Як ви туди потрапили?
— Після закінчення школи, опинився перед вибором: або продовжувати займатися футболом і вступати до Національного університету фізичного виховання і спорту, або в НТУУ «КПІ». Мріяв про динамівський дубль, водночас моїм хобі була радіотехніка. Батько запропонував вступати до НТУУ «КПІ» на радіотехнічний факультет. Мені подобалися високі технології, і вже на третьому курсі в мене була власна фірма. Таким чином зробив вибір на користь бізнесу, не забуваючи про футбол.
— Як проводите вільний час?
— Насамперед хочу повернутися до активних занять футболом, нині відновлюю свою спортивну форму. Тому, окрім парламентської зали, зустрінемося ще і на футбольному полі.
Інтерв’ю вів Сергій МЕЛЬНИК.
Із досьє «Голосу України»
Данченко Олександр Іванович народився 14 листопада 1974 року в Кривому Розі. Закінчив школу зі срібною медаллю. Вищу освіту здобув у Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут». Також навчався в Інституті адміністративного управління телекомунікаціями ТЕМІС у Канаді. У 1998 створив компанію «СіТіСі», яка займалася супутниковим зв’язком. Очолював компанію «Датагруп» (національний оператор зв’язку) 15 років, із дня заснування. З 2014 року народний депутат (фракція Об’єднання «Самопоміч»), голова Комітету Верховної Ради з питань інформатизації та зв’язку. Має державну відзнаку «Почесний зв’язківець України». 3 2005 року входить до рейтингу кращих ТОП-менеджерів України, був кращим ТОП-менеджером на ринку фіксованого зв’язку за версією видавництва «Економіка».
Фото прес-служби депутата.
