У місцях позбавлення волі відбувають покарання понад 70 тисяч осіб. Щороку їх кількість зростає. Чи є серед них незаконно засуджені? Лише тільки в провадженні Харківської правозахисної групи перебувають десятки справ, що викликають сумніви щодо своєї справедливості. За кожною з них стоїть доля людини без жодного шансу на виправлення судової помилки. Принаймні про це говорили експерти учора в столиці під час круглого столу: «Чи здатна Україна виправляти судові помилки?» 
Без купи паперів Тамара Рафальська рідко коли виходить з дому. Адже у цих документах літопис чи не всього її життя. Останні десять років жінка бореться за права свого сина Олександра, якого засуджено до довічного позбавлення волі. І цього разу вона прийшла послухати правозахисників з папкою паперів — свідчення катувань її сина правоохоронцями, численні результати експертиз, покази свідків, медиків, міжнародних фахівців, які доводять невинуватість її сина. 
Нині пересічний громадянин виявляється абсолютно незахищеним від свавілля правоохоронної та судової систем, стверджує експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. За його словами, типовим прикладом є справа Рафальського. 
Діденко наводить і прізвища інших засуджених, вироки яких щонайменше неоднозначні. Так, Максиму Орлову інкримінували насильницьку смерть подружжя пенсіонерів. В основу обвинувачення лягли свідчення 14-річного підлітка, який живе по сусідству. Після того як від Орлова силою були отримані потрібні зізнання, його засудили до довічного ув’язнення. Йдеться і про резонансну на Дніпропетровщині справу Андрія Калитки. Як і про незламну волю матері хлопця Лідії Калитки, котра бореться за перегляд справи і виправдання свого сина, засудженого на дванадцять років позбавлення волі. Нині в громадськості та правозахисників дуже багато запитань до слідства і суду. 
«В новому КПК України нібито й закладено підстави для звільнення незаконно ув’язнених — зловживання слідчого, прокурора. Звідси, згідно із законом, з’являються «нововиявлені обставини» для перегляду судових рішень без строків давності. На жаль, на практиці втілити ці норми в життя майже неможливо», — говорить правозахисник. 
— Деякі з засуджених наполегливо намагаються оскаржити вироки в різних інстанціях, аж до Європейського суду з прав людини, — пояснює директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — На жаль, у нас відсутня процедура визнання та виправлення судових помилок в результаті перегляду раніше винесених вироків. До 2010 року ці питання були в компетенції Верховного Суду. Зараз таких повноважень він позбавлений. Без змін у законодавстві у необґрунтовано засуджених шансів вийти на свободу немає.