Основна мета цієї статті — привернути увагу політиків, державотворців і всього суспільства до архіактуальної проблеми збереження для нинішніх і прийдешніх поколінь найдорогоціннішого нашого українського скарбу — ґрунтового покриву. Для її вирішення потрібно активізувати ґрунтоохоронну політику нашої держави, удосконалити нормативно-правові основи збалансованого землекористування і земельних відносин. Ґрунти та їхня родючість, як незамінний природний ресурс і основний засіб, що здатний забезпечити сталий соціальний розвиток України, потребують надійного законодавчо-правового захисту та ефективного управління.

Ґрунти, біосфера, суспільство. Родючий поверхневий (гумусовий) органо-мінеральний біогенний шар, що покриває земну кору і який ми називаємо ґрунтом, становить відносно тонку оболонку (від кількох сантиметрів до метра). Проте ця благодатна, багатофункціональна біокосна поверхнева «плівка» землі відіграє величезну роль у біосфері та суспільному житті кожної людини. Саме ґрунтам — самостійним природно-історичним різноманітним утворенням (тілам), кожне з яких має свою морфологію, склад, властивості, особливості функціонування, притаманна здатність акумулювати і забезпечувати рослини біогенними елементами, водою та іншими необхідними умовами для їх нормального росту й розвитку. Структура ґрунтового покриву та його родючий потенціал визначають якісний стан земельних угідь, характер їх використання. Важливо, щоб політики, громадська спільнота сповна і по-справжньому усвідомили величезну біосферну та соціальну значущість ґрунтового ресурсу як дорогоцінного капіталу і ту небезпеку, яку можна очікувати внаслідок його деградації, знищення і втрати родючого потенціалу. Не слід забувати відому істину, що завдяки саме ґрунтам відбувається відтворення біоресурсного розмаїття, виробництво рослинницької сировини і продукції для різноманітних суспільних потреб. Проте роль ґрунтів не обмежується виключно тільки їхніми продуктивними функціями. Не менш важливу роль відіграють вони в біосфері. З ґрунту починається і ним закінчується біологічний кругообіг речовин і енергії. Деградація і знищення ґрунтового покриву призводить до розбалансування енергомасопотоків, переродження біосфери з непередбачуваними соціально-екологічними наслідками.
За ґрунтово-земельним ресурсним потенціалом Україна посідає пріоритетне місце серед усіх країн. У розрахунку на одного жителя в Україні припадає 1,34 га земельної території, зокрема, 0,71 га — орної землі, 0,59 га — чорноземних ґрунтів. За цими показниками ми істотно випереджаємо майже всі країни. Зазначимо, що в середньому на душу населення у світі припадає лише 0,19 га орної землі й 0,04 га чорноземної. За умов бездумної, нерідко навіть і хижацької експлуатації ґрунтового ресурсу, його родючий потенціал поступово і безповоротно втрачається, а отож — і перспектива сталого соціального розвитку. Історія знає чимало прикладів, коли з втратою родючості ґрунтів зникали цілі цивілізації. Сучасні технологічні досягнення з відтворення родючості ґрунтів та ґрунтозахисні інновації дають змогу істотно загальмувати і навіть відвернути соціально небезпечні екологічні ризики, що мають місце за умов безладного, розбалансованого землекористування.
Серед різноманіття ґрунтів особливої землеробської турботи потребують чорноземи і чорноземовидні ґрунти, завдяки яким Україна поступово виходить на провідні позиції у світовій торгівлі продукцією сільськогосподарського виробництва. Принагідно варто зазначити, що на чорноземах, завдяки передусім їхнім високим буферним властивостям, детоксикозній здатності та саморегулюванню поживного режиму, фітосинергетично збалансованому мікроелементному пулу, ми отримуємо високоякісну рослинницьку продукцію. Поза сумнівом, що завдяки своїй високій якості конкурентоспроможність і затребуваність української сільськогосподарської продукції на європейських та світових ринках постійно зростатиме.
Чорноземи широкою смугою пролягають центральною віссю через всю Україну із заходу на схід. Вони займають лісостепову і більшу частину степової зони (майже 50 відсотків території України). З північного боку ця смуга часто-густо розривається «плямами» менш родючих сірих лісових ґрунтів з підвищеним рівнем кислотності та кальцієвим дефіцитом.
Найпоширенішим і найнебезпечнішим видом деградації в зоні чорноземної смуги є водна ерозія ґрунтів. З просуванням на південь зростає небезпека вітрової ерозії та аридизації (сухості) земельних угідь. Водночас значних еколого-економічних збитків завдають процеси дегуміфікації та від’ємний (дефіцитний) баланс біогенних елементів, надмірна емісія вуглекислого газу з поверхні ґрунту в атмосферу, декальцинація, ущільнення, запливання і знеструктурення орного шару ґрунту, забруднення ґрунтів залишками агрохімікатів і пестицидів, техногенними викидами.
Особливо цінними серед різноманітних видів чорноземних ґрунтів є чорноземи типові суглинкові лісостепової зони, моноліти яких з показом дивовижно глибокого гумусового вертикального профілю оздоблюють низку природознавчих музеїв країн Європи і світу. Ці особливо цінні ґрунти в першочерговому порядку підлягають збереженню як об’єкти національного багатства та гордості. На жаль, вилучення чорноземів із сфери сільськогосподарського використання не припиняється.
На сьогодні вже урбанізовано значні площі високородючих чорноземів, хоча в чорноземній смузі є достатньо малопродуктивних і закинутих земель для забудов і поселення. Такі ситуації, як свідчать реалії, характерні для багатьох міст-мегаполісів та обласних центрів України...
З півночі до чорноземної смуги прилягає Полісся — зона поширення екологічно вразливих і вимогливих до удобрення ґрунтів. Тут домінують численні різновиди дерново-підзолистих, переважно грубої (піщаної і супіщаної) гранулометрії та гідроморфних ґрунтів. Дерново-підзолистим ґрунтам притаманна низька буферна ємність і незначні запаси гумусу, процеси інтенсивної мінералізації органічної речовини, близькість залягання підґрунтових вод, промивний водний режим. Зазначені чинники, за умов неграмотного поліського землекористування, призводять до величезних непродуктивних втрат добрив, водорозчинних речовин, продуктів мінералізації органіки у підґрунтові води і, у вигляді газоподібних сполук, в атмосферу. Загалом погіршується загальний екологічний стан Поліського краю, передусім відбувається забруднення (евтрофування) водних джерел і атмосфери продуктами органічного розкладу, залишками добрив і пестицидів. Величезних збитків поліський соціум зазнає унаслідок спрацювання осушених торфовищ і торфоболотних ґрунтів, а також торфових пожеж. Торфовий ресурс України кинуто на розбазарювання, марнотратство та знищення. Відбувається ландшафтне спотворення водно-болотних земельних угідь, зникнення багатьох видів болотної флори і фауни, забруднення атмосфери парниковими газами, не властивий для цієї зони розвиток дефляційних явищ. Має місце перенос забрудненого радіонуклідами пилу на чисті від радіації земельні ділянки.
У підзоні Сухого Степу, прилеглого до чорноземної смуги з південного боку, поширені темно-каштанові, рідше каштанові ґрунти та різновиди солонцевих комплексів. Їхню родючість лімітує, як правило, дефіцит вологи, незадовільні фізичні властивості, содове засолення. Ці фактори істотно обмежують можливості ефективного використання потенційно родючих південних чорноземів і темно-каштанових ґрунтів степової зони. За умов порушення технологічно регламентованого режиму зрошення, відсутності ґрунтозахисної культури зрошуваного землеробства ґрунти Степу, як свідчить практика, піддаються вторинному засоленню, осолонцюванню, заболочуванню, ущільненню, посилюються процеси мінералізації гумусу та інші види деградації. У результаті істотно погіршуються продуктивні, біосферні та соціальні функції потенційно родючих степових ґрунтів.
У Карпатському регіоні ґрунтовий покрив найбільше потерпає від водних стихій, що спричиняють ерозію ґрунтів на схилах, бічну ерозію русел річок та їх численних приток, обриви, зсуви, замулення заплав тощо. За відсутності дренажу, глибокого меліоративного рихлення, хімічної меліорації в профільно-диференційованих буроземно-підзолистих і сірих лісових ґрунтах цього регіону посилюються процеси оглеєння, накопичення токсичних для рослин рухомих форм алюмінію та закисного заліза, мікроелементного антагонізму, фосфатної фіксації, підкислення та інші негативні явища.
Нераціонально використовуються високопродуктивні заплавно-лучні ґрунти, які поширені у всіх природних зонах України на площі понад 5 млн. га. Це особливі ґрунти-фабрики для виробництва запашного сіна і трав’яних кормів, а також овочевих та біоенергетичних культур. Заплавні землі — потужний потенціал для малого і середнього агробізнесового розвитку. Проте культура заплавного землекористування, передусім луківництва, потребує високої екологічної безпечності та технологічної унормованості в синхронізації з розвитком тваринницької галузі.
Значної руйнації та отруєння зазнає ґрунтовий ресурс під час воєнних зіткнень, спалення стерні та урожаю. Вогонь не тільки знищує наземну фітомасу, вирощений урожай, а й піролізує приповерхневий шар ґрунту, пригнічує життєдіяльність корисних ґрунтових мікроорганізмів і зоофауни, погіршуються санітарні, колоїдальні й фізико-хімічні властивості ґрунту. На реабілітацію «життя» піролізного ґрунту і відтворення його родючості необхідно якнайменше два-три роки.
Ґрунтово-земельний ресурс, як незамінний засіб для виробництва продовольства, кормів, палива, рослинних волокон, будівельних матеріалів тощо відіграє водночас і важливу роль у кругообігу речовин і енергії, у процесах очищення і відтворення довкілля, в збереженні біологічного різноманіття, в акумуляції органічного вуглецю, азоту та інших біогенних елементів, впливає на процеси демографії й занятості населення. 
Ґрунти — це основа не лише сталого аграрного функціонування та розвитку, а й продовольчої екологічної, енергетичної, оборонної безпеки держави. 
Отже, ґрунтовий, передусім чорноземний, ресурс країни посідає особливе місце серед інших природних ресурсів. Стабільно родючий ґрунт дорожчий за будь-які корисні копалини (нафту, газ, кам’яне вугілля, залізну руду, золото тощо). Цей незамінний природний ресурс покликаний довічно слугувати джерелом сталого життєзабезпечення всього людства. Ефективне і необмежено тривале використання ґрунтового ресурсу здійснюється шляхом упровадження в практику землекористування принципів збалансованого (сталого) розвитку.
Ґрунти, збалансоване землекористування. «Збалансований» — означає такий динамічний режим використання ґрунтових ресурсів, який не тільки задовольняв би потреби нинішнього покоління людей, а й не створював загрози життєзабезпеченню майбутніх поколінь. Збалансоване землекористування спрямоване на збереження ґрунтів, їхнього родючого потенціалу, а загалом — всієї біосфери та соціуму. Слід зрозуміти, що розбалансований та інтенсивно-техногенний режим землекористування, його виключно тільки комерційна спрямованість, як тимчасова вигода, в кінцевому підсумку ударить бумерангом по самому агробізнесу, призведе до його занепаду та унеможливить відновлення.
Збалансоване землекористування спрямоване на:
— проведення агроекологічної типологізації грунтового покриву як методичної основи для проектування та планової реалізації ландшафтно-адаптованої системи упорядкування земельних угідь, структури сівозмін, гідротехнічних і біоінженерних комплексів, інфраструктурних об’єктів тощо;
— впровадження відповідно до природних і господарських умов екологічно безпечних, ресурсоощадних агротехнологій: обробітку і удобрення, адаптивного і точного землеробства, різних видів меліоративних інновацій (водних, біологічних, хімічних, культуртехнічних, структурних, агротехнічних і ін.), ґрунтозахисної системи контурно-меліоративної організації території, контурно-фітомеліоративного луківництва і пасовищного господарства, рекультивації, ремедіації і ренатуралізації земель з деградованим, забрудненим і порушеним (зруйнованим) ґрунтовим покривом;
— оптимізацію внутрішньогалузевого і міжгалузевого розподілу земельного фонду, всебічне обґрунтування проектів різного роду забудов, розселення, розміщення водоймищ, гідромеліоративних мереж і споруд, шляхів сполучення, ліній електропередач, нафто- і газопроводів й інших інфраструктурних об’єктів на принципах сталого розвитку та максимально можливого збереження ґрунтових ресурсів.

Зазначені основні положення збалансованого землекористування, як показала світова практика, успішно реалізуються за умов суворого дотримання відповідних законодавчих, нормативно-правових норм і техніко-технологічних регламентів, умілої ґрунтоохоронної політики, науково-методичного та управлінського супроводів.
Міжнародне партнерство, управління, правовий статус. Для забезпечення продовольчої безпеки, охорони довкілля, пом’якшення негативних наслідків дедалі зростаючих зовнішніх навантажень, адаптації агровиробництва до прогнозованих змін клімату, вирішення низки нагальних і стратегічних соціальних питань світовим ґрунтознавчим партнерством (Global Soіl Partnershіp — GSP) розроблено і запропоновано Програму стабільного управління ґрунтовими ресурсами (Sustaіnable Soіl Management — SSM). У 2012 році Програма отримала підтримку ФАО. З метою популяризації знань про ґрунти, їх ролі у біосфері й суспільному житті Організацією Об’єднаних Націй поточний 2015 рік оголошено Міжнародним роком ґрунтів, а 5 грудня вирішено щорічно відзначати як Міжнародний день ґрунтів. Такі рішення обумовлені глибоким розумінням неоціненної ролі та значення ґрунтів у забезпеченні якісного життя суспільства та здоров’я нації, незамінності їхніх агровиробничих і відновлювальних функцій. Україна, в особі Національного наукового центру «Інститут ґрун тознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» та «Українського товариства ґрунтознавців та агрохіміків», в 2014 році приєдналася до міжнародної співпраці з розв’язання ґрунтоохоронних проблем, ставши членом світового ґрунтознавчого партнерства. Наше основне завдання, як і кожного учасника GSP, — наповнювати програму SSM національними здобутками, уміло використовувати і адаптувати міжнародний ґрунтоохоронний досвід до умов вітчизняного аграрного виробництва.
Програма GSP визначає ключові напрями управління ґрунтово-земельними ресурсами. Успішна реалізація визначених Програмою напрямів вимагає від кожної країни-учасниці вдосконалення і, залежно від обставин, оновлення законодавчо-правових норм і правил, технічних регламентів, моніторингово-інформаційної бази даних про ґрунти та їхній якісний стан.
У низці чинних земельних законів України та урядових нормативно-правових документів, зокрема Земельному кодексі України, «Про охорону земель», «Про землеустрій», «Про державний земельний кадастр», «Про меліорацію земель», «Про оцінку земель» та інших, об’єктом суспільних відносин виступає, як правило, земля, а ґрунти зі своїм родючим потенціалом залишаються немов на узбіччі законодавчо-правового статусу. Поняття «земля» (земельна ділянка, земельний масив) і поняття «ґрунт», хоча і тісно пов’язані між собою, проте їх не слід ототожнювати чи підміняти. І за сутністю, і за змістом у правовому полі зазначені поняття не можна сприймати як синоніми. Земля — територіально узагальнене поняття, оскільки в межах однієї земельної ділянки (робочого поля), чи земельного угіддя (рілля, сіножать, пасовище) зустрічається, як правило, декілька видів ґрунтів з різним рівнем родючості. Земельні ділянки зі складною структурою ґрунтового покриву потребують відповідної диференціації землевпорядних, агротехнічних, меліоративних та інших заходів з відтворення родючості та збалансованого землекористування. За умов відсутності відомостей про просторову структуру ґрунтів (ґрунтових карт), про їх якісний стан унеможливлюється ландшафтно-адаптоване впорядкування земельних угідь, інфраструктурних комплексів, раціональний вибір управлінських рішень, цивілізований обіг земель. Зазначимо, що землю не можна відірвати і транспортувати в інше місце. Її можна тільки загарбати, анексувати, але вона нікуди не зникає. Натомість її родюча грунтова (гумусна) оболонка може бути зруйнованою, знятою і транспортованою за межі земельної ділянки, регіону чи навіть держави. Така «оскальпована», без грунтового покриву та сплюндрована земельна ділянка стає безплідною, опустеленою, занедбаною, обезлюдненою на невизначений період часу.
Відомості про ґрунтовий покрив мають стати обов’язковою і невід’ємною складовою земельного кадастру та статистичного обліку земель. Усі види деградації ґрунтів, їх поширення, масштаби забруднення і захаращення ґрунтового покриву в нормативно-правовому порядку слід обліковувати для того, щоб вчасно приймати і реалізовувати відповідні ґрунтозахисні управлінські рішення. Тому настала гостра потреба в запровадженні постійно діючого моніторингу стану земель, ґрунтово-рослинного покриву, водних джерел. Ґрунти («дзеркало ландшафту») посідають ключове місце в системі моніторингу довкілля. У зоні поширення екологічно здорових ґрунтів формується якісний урожай, не забруднюються і залишаються чистими водні джерела.
Реформаторські дії. Кризовий стан, у якому опинилась Україна, потребує рішучих, швидких, всебічно зважених, розумних реформ і дій у всіх сферах суспільного життя. Відчутно це і в галузі землекористування, де основним цільовим завданням реформаторських дій є збереження ґрунтово-ресурсного потенціалу, примноження його екологічних, продуктивних і соціальних функцій. Можна назвати шість ключових напрямів реформаторських дій:
1. Удосконалення законодавчої, нормативно-правової та методичної бази з проблем збереження ґрунтів і відтворення їхньої родючості. На додаток до чинних земельних законів важливо ухвалити окремий профільний закон «Про збереження ґрунтів та відтворення їхньої родючості». Проект такого закону розроблено і подано до Верховної Ради України. Звичайно, велика кількість законів, які стосуються земельних питань і в яких має місце повторення низки положень і правових норм, не сприяє їх однозначному тлумаченню, засвоєнню і суворому дотриманню. Тому найбільш бажане очікування полягає в інтеграції та зосередженні усіх чинних, перевірених практикою і загальновизнаних законодавчих норм та правил в єдиному законі — Земельному кодексі України (мала земельна Конституція). У перспективі без профільної інтеграції чинних законів України не обійтись, а поки що наявні законодавчі прогалини необхідно виправляти не тільки внесенням обґрунтованих змін і доповнень, а і прийняттям нових, конче необхідних законів, яким і є вищезазначений.
2. Створення і функціонування єдиної державної служби з охорони та управління ґрунтово-земельними ресурсами на базі об’єднання розрізнених державних установ (Держземагентства, ДУ «Держгрунтохорона», Держводагентства, НДіПІ землеустрою та ін.). Така реорганізація дасть змогу відчутно заощадити державні кошти, здійснювати ефективний моніторинг і проектні рішення завдяки комплексній взаємодії фахівців різних природознавчо-інженерних спеціальностей, підвищити якість грошової оцінки, кадастру, землеустрою, меліорації земель, ефективність заходів зі збереження ґрунтів та відтворення їхньої родючості, сформувати в державі цивілізований обіг земель та удосконалити земельні відносини. Зазначимо, що в тридцятих роках минулого століття, під час великої депресії, у США була створена єдина державна служба з охорони ґрунтів, завдяки якій вдалося зберегти від катастрофічних наслідків водної та вітрової ерозії десятки мільйонів гектарів цінних орних земель з високородючим ґрунтовим покривом.
3. Розроблення, поступове впровадження і гармонійне поєднання державної та регіональних програм з проведення землевпорядних робіт, обґрунтування в цих програмах рівня збалансованості й ландшафтної адаптованості земельних угідь, біоінженерних комплексів та інфраструктурних об’єктів на центральному і регіональних рівнях управління.
4. Створення державних і регіональних програм системного управління охороною родючості ґрунтів, міжнародна співпраця та інвестиційне сприяння освоєнню і впровадженню сучасних техніко-технологічних інноваційних здобутків у галузі мінерального живлення рослин і удобрення, систем обробітку, точного і рециркуляційного землеробства, зрошення і дренажу, агромеліоративних технологій, які спрямовані на економне використання матеріально-енергетичних і трудових ресурсів, продовольчу, екологічну, енергетичну безпеку держави і сталий розвиток.
5. Підтримка цільових наукових досліджень та імплементації нових знань про ґрунти та їхню родючість в освітній процес, процес підвищення кваліфікації фермерів, землекористувачів; проведення незалежного і некорумпованого конкурсу науково-дослідницьких грантів, нових ідей і парадигм, нетрадиційних технологічних рішень з урахуванням досягнень, прорахунків, актуальності, пріоритетності та з метою підвищення ефективності фундаментальних і прикладних досліджень; рішуча структурно-функціональна і кадрова реорганізації усіх освітніх і наукових установ.
6. Збір і накопичення інформаційних даних про ґрунти, їх кількісні та якісні характеристики, гармонізація методів, вимірів, індикаторів управління і охорони ґрунтових ресурсів, удосконалення сертифікації, класифікації та картографії ґрунтів і земельних ділянок відповідно до європейських і міжнародних стандартів.
Усвідомлюючи справжню цінність ґрунтового ресурсного потенціалу, його корисних біосферних і соціальних функцій, політики, землекористувачі, все суспільство своїми об’єднаними зусиллями зобов’язані повсякденно піклуватись про захист цього незамінного ресурсу, нести повну правову відповідальність за псування та хижацьке, грунторуйнівне використання земельних угідь і територій.


Святослав БАЛЮК, академік НААН; 

Роман ТРУСКАВЕЦЬКИЙ, член-кореспондент НААН.