Якщо, згідно з Конституцією України, кожен має право на повагу до його гідності, то це стосується кожного й після його смерті. Очевидним є і те, що зі смертю людини її права потребують особливого захисту. Проте вже звичними стали скандальні повідомлення про незаконні вилучення в медичних закладах анатомічних матеріалів із тіл померлих, злочинну комерціалізацію похоронної справи, занедбані кладовища тощо. Чимало клопотів завдає і поховання померлого, яке хоча й регламентоване найновішими правовими актами, але додає виснажливих проблем.
Саме цим і зумовлена стаття Максима Стріхи «Жорстокість» (газета «День»), у якій йшлося про те, що лікарі київської лікарні родичам померлої пояснили, що тепер, згідно з нормами КПК, після розтину й отримання довідки про смерть треба одержати дозвіл прокурора на поховання і на перевезення тіла покійної до села, де на цвинтарі спочивають її рідні. І така довідка була видана. Однак, хоча померла Поліна Потапівна, довідку було виписано на Галину Потапівну, а на вимогу родичів переправлено, проте — на Паліну Потапівну. На зрозумілу реакцію на це родичів працівник прокуратури сказав, що «і так сайдьот». А, з практичного погляду, отримання цієї довідки означає, що коли, наприклад, людина помирає у Пісківці, то її треба везти на розтин у Бучу (60 км), повертатися в Бородянку по прокурорську довідку (30 км), знову їхати в Бучу (30 км) і аж тоді — в Пісківку (60 км). І так по всій Україні. Автор слушно зауважує, що чинна процедура отримання довідки на поховання є безглуздою і жорстокою, а тому потребує негайного виправлення.
Що ж до юридичної оцінки зазначених відносин, то насамперед слід зазначити, що уповноважені особи з метою запобігання випадкам приховування насильницької смерті керуються «Порядком взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини» від 28.11. 2012 р. (Порядок). Згідно з цим Порядком, працівники закладів охорони здоров’я повинні негайно повідомити органи внутрішніх справ (ОВС) про кожен випадок встановлення ними смерті людини, а подальші їхні дії залежать від наявності чи відсутності ознак насильницької смерті чи підозри на таку.
Так, у разі смерті людини за місцем її проживання без ознак насильницької смерті або підозри на таку на місце події обов’язково виїжджає лікар (фельдшер), який констатує факт смерті, проводить зовнішній огляд трупа, за результатами якого інформує ОВС і адміністрацію закладу охорони здоров’я про можливість встановлення причин смерті без патологоанатомічного розтину та видачі лікарського свідоцтва (фельдшерської довідки) про смерть.
Черговий ОВС реєструє усі заяви й повідомлення незалежно від наявності ознак правопорушення і негайно доповідає про них начальникові ОВС. А подальші дії працівників ОВС залежать від наявності чи відсутності фактів, що свідчать про вчинене кримінальне правопорушення або підозру на нього.
Зокрема, отримавши повідомлення про факт смерті людини за місцем її проживання без ознак насильницької смерті або підозри на таку, працівники ОВС разом із лікарем, а за необхідності — з іншими спеціалістами, виїжджають на місце події для того, щоб перевірити правдивість отриманого повідомлення. За результатами огляду трупа і відсутності ознак насильницької смерті чи підозри на таку вони складають висновок щодо ненасильницької смерті людини. Цей висновок погоджується із керівником слідчого підрозділу та підрозділу ОВС, в якому працює особа, що його склала, затверджується начальником ОВС і зберігається в ОВС.
У разі ж надходження повідомлення про наявність ознак насильницької смерті або підозри на таку чи встановлення таких фактів під час огляду трупа людини за місцем її проживання начальник ОВС скеровує його до органу досудового розслідування, керівник якого, отримавши таке повідомлення, визначає слідчого, який повинен відкрити кримінальне провадження і провести розслідування. Про це терміново повідомляється прокурор, а на місце події негайно виїжджає слідчо-оперативна група за участі судово-медичного експерта (лікаря) та інших необхідних спеціалістів. При цьому слідчий з участю понятих проводить огляд місця події і трупа, а для встановлення причин смерті за постановою слідчого труп в супроводі працівника ОВС направляється для проведення судово-медичної експертизи (СМЕ).
Важливо підкреслити, що згідно з Порядком не направляються для проведення СМЕ трупи людей, які померли за місцем їхнього проживання за відсутності ознак насильницької смерті чи підозри на таку: за наявності диспансерного спостереження за хворим, а також людей віком понад 60 років.
Відомості, що свідчать про кримінальне правопорушення, невідкладно, але не пізніше 24 годин слідчим (прокурором) підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), що визнається і моментом відкриття кримінального провадження та початку досудового розслідування.
Проте скасування чинним КПК стадії дослідчої перевірки заяв про вчинені кримінальні правопорушення на предмет наявності належних підстав для відкриття кримінального провадження і визнання такою підставою лише самої заяви про це зумовлює необхідність після перших слідчих дій у більшості випадків його закривати. А це величезний обсяг пустої роботи. Тим більше, що кількість таких заяв щороку збільшується (з 1,8 млн. у 2000 р. до 3,3 млн. у 2011-м). Особливо це стосується повідомлень, пов’язаних зі смертю. Адже, згідно з даними Держстату, в Україні щорічно помирає близько 760 тисяч осіб. Лише в Києві щоденно фіксується до 150 смертей. Усі ці факти й зобов’язують уповноважені органи розібратись, за якими з них відкривати кримінальне провадження, а за якими — ні, що й зумовлює у зв’язку з цим їх стурбованість. Прикладом цього є міжвідомча нарада керівників правоохоронних органів та представників закладів охорони здоров’я міста Чернівців щодо удосконалення їх взаємодії при встановленні факту смерті людини, що сталася 22.11.2013 р. Як зазначалося на цій нараді, протягом року у районні відділи внутрішніх справ міста надійшло 1656 заяв і повідомлень про факти смерті громадян, із яких 789, або 47,6%, внесено до ЄРДР із кваліфікацією «умисне вбивство». Проте в подальшому в 728 випадках, або 92,2% від загальної їх кількості, було прийнято рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю події злочину. Виявлено й те, що ОВС всупереч вимогам Порядку, замість складання висновків щодо ненасильницької смерті, до ЄРДР було внесено 668 повідомлень про факти смерті громадян за місцем їх проживання без ознак насильницької смерті або підозри на таку, з яких 439 фактів про виявлення трупів людей віком понад 60 років. В обласне бюро СМЕ для проведення експертизи було направлено 232 трупи людей, з яких 101 труп людей віком понад 60 років і лише 12 — з ознаками насильницької смерті. Тобто, на порушення вимог Порядку, трупи людей часто направлялися на СМЕ без потреби в цьому, водночас мали місце й факти видачі лікарських свідоцтв про смерть із ознаками насильницької смерті. 
Усе це спричиняє зайве навантаження на оперативно-слідчі підрозділи та експертів, пусте витрачання коштів для цих потреб та викривляє статистичну звітність щодо кримінальних правопорушень. А головною причиною цього стало те, що в більшості випадків як підстава для відкриття кримінального провадження використовувалася неперевірена інформація.
Що стосується практичної можливості виконання цього навантаження, то до цього приверталась увага публікацією «Чи можна вмерти без міліції?» в газеті «Галицька Зоря». У ній, зокрема, зазначалося, що, наприклад, у Дрогобицькому районі щодоби помирає від 10 до 15 осіб. А якщо врахувати, що на його території розташовано 76 населених пунктів, окремі з яких знаходяться у гірській місцевості на відстані понад 40 км від районного центру, то стає очевидним, що працівники міліції фізично не в змозі негайно прибути на місце події по кожному повідомленню про смерть. А це створює додаткові незручності для родичів померлого й зумовлює справедливі нарікання людей.
Проблему ускладнює і те, що без допомоги спеціаліста (лікаря) працівники ОВС не можуть і не мають права встановлювати причину смерті, й тому позбавлені можливості у необхідних випадках складати висновок щодо її ненасильницького характеру, що виключало б необхідність відкриття за такими фактами кримінального провадження. Проте жоден правовий акт не зобов’язує дільничних лікарів, лікарів загальної практики сімейної медицини та фельдшерів чергувати на дому в нічний час, вихідні, неробочі і святкові дні. Та й фінансування закладів охорони здоров’я на ці потреби відсутнє. Усе це спричиняє випадки неприбуття лікарів до померлих у вихідні дні та у нічний час.
Що ж до отримання письмового дозволу прокурора на видачу трупа, то він передбачений ст. 238 КПК, стосується лише тих випадків, коли за фактом смерті відкрите кримінальне провадження, і видається тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причин смерті.
А оскільки згідно з Порядком така експертиза проводиться «в максимально короткий строк, але не більше одного місяця», то фактично такого дозволу іноді потрібно чекати більше місяця. Не випадково відомі й нарікання з приводу того, що строків видачі тіл для поховання не дотримуються. Адже тут важливим є і те, скільки днів перебуватиме труп у морзі, та які ще послуги працівниками бюро СМЕ будуть в зв’язку з цим надаватись, оскільки і тут комерція. Адже, як повідомлять ті, хто має у цих питаннях досвід, за добу зберігання тіла покійного у морзі потрібно заплатити біля 200 грн., макіяж небіжчикові та приведення тіла у порядок, залежно від ситуації, коштує ще пару тисяч гривень. А не заплатиш — не видадуть тіло.
Водночас факт направлення для проведення експертизи сам по собі не зобов’язує отримувати дозвіл прокурора на видачу трупа, оскільки саме нею може бути встановлено, що підозра на насильницьку смерть не підтвердилася, що й стає підставою для закриття кримінального провадження і мало би бути підставою для видання лікарської довідки про смерть у звичайному порядку.
А участь прокурора у відносинах, пов’язаних зі смертю, полягає у нагляді за додержанням законів в ході досудового слідства, додержанням прав і свобод та законів з цих питань органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Тобто прокурор і мав би запобігати безпідставному відкриттю кримінального провадження в зв’язку зі смертю та направленню померлих на розтин, порушенню їх прав при розтині, зберіганні й видачі тіла та похованні померлого. Його участь у наданні дозволу на видачу трупа стає обов’язковою лише тоді, коли за наявності визначених для цього законом підстав відкривається кримінальне провадження. А такими підставами є не заява чи повідомлення про смерть людини, оскільки вони потребують відповідної перевірки, а наявність офіційних фактичних даних, які свідчать про ознаки насильницької смерті або підозри на таку. Безпідставне ж відкриття такого провадження та проведення слідчих дій, як і будь-які маніпуляції з тілом померлого, є порушенням прав та законних інтересів і померлого, і його родичів, і всіх інших людей, які за таких обставин є потенційними жертвами цих порушень.

Іван Котюк, професор, доктор юридичних наук;
Олександр Стельмащук, юрист.