«Руки прочь от Украины», «Свободу Надежде», «Нет войне с братской страной» — з такими плакатами та українською символікою на Травневі свята пройшли Невським проспектом у Санкт-Петербурзі тисячі небайдужих росіян (на знімку). На тлі пропаганди ненависті й боротьби з інакомисленням — що вже стало жахливою традицією для країни з багатою культурною спадщиною — активісти, що виступають за мир, дедалі менше бояться стати ворогом Кремля та ізгоєм ватників і дедалі більше переживають за долю Росії. Вони вкотре нагадують: у Росії є сміливі, чесні, справедливі патріоти. Вони чесно визнають: війна Білокам’яної проти суверенної України вже надто очевидна й Путін насправді підписав вирок Росії, який ще можна змінити. Не мовчанням. Борітеся, росіяни, і поборете!
Олександра ДАЛЬОКАЯ-СЕВРЮКОВА (Москва, блогер):
— Українські посли відмовилися покладати вінки разом із російськими дипломатами. І в цьому вони праві: як можна покладати вінки разом із російськими дипломатами, якщо Росія оскверняє пам’ять радянських солдатів і використовує фашистські методи... проти України. Росія винна в цій братовбивчій війні! Тільки от хотілося б, щоб українська влада частіше виявляла таку твердість стосовно Росії. Може б, тоді Кремль зрозумів, що український народ не зломити... Адже, за законом, завжди спрацьовує в людини система захисту, якщо на неї агресивно нападають і вбивають. Триває неоголошена війна в Україні з вини Росії, отже, російська дипломатія не працює, якщо аргументом для слухняності українського народу є кулаки!!! Хто хоче бути рабом??? Думаю, і в Росії не кожен би хотів цього. Можливо, манія величності в Кремлі настільки велика, що поширюється на всі системи російської влади... Адже Росія кидає виклик усім. І перекреслює заслуги радянських воїнів у визволенні світу від фашизму. Водночас сама російська влада використовує фашистські методи проти України. Висуваючи такі само аргументи, як і фашистська Німеччина для підступного й агресивного нападу! Вам, росіяни, це нічого не нагадує?
Такими вчинками Кремль дискредитує велику нашу ПЕРЕМОГУ, і ми — нащадки визволителів — з волі російської влади стаємо міжнародними ІЗГОЯМИ... Тим самим зраджуючи всіх жертв цієї жорстокої війни, а також — пам’ять наших батьків, що визволяли СРСР і Європу!.. Російська пропаганда постійно намагається принизити й оббрехати український народ, називає його «бандерівцями» тільки тому, що наші брати виявляють патріотизм і захищають свої СВОБОДУ Й НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!!! Краще вмерти стоячи, ніж усе життя плазувати на колінах. Честь і хвала українському народу!
Юрій АМІРОВ (Єкатеринбург, лікар):
— Перемога, здобута СРСР разом із союзниками сімдесят років тому, давно перетворилася в Росії на порожній, не наповнений жодними людськими почуттями символ. День Перемоги в сьогоднішній Росії — це свято безглуздого й вульгарного державного пафосу і брязкання зброєю, ніяк не пов’язане ні з пам’яттю про жертв тієї війни, ні з турботою про ветеранів, що залишилися живими. Держава вирішила зробити з перемоги культ, що згуртовує довкола неї народ, і в неї це вийшло. Але, як це завжди трапляється з об’єктами культів, від свята залишилася порожня бездушна оболонка, а всі щирі його смисли було вихолощено.
Після того, як я покинув Росію, мені можна було б уже заспокоїтися на цей рахунок: нехай собі вибудовують ідентичність навколо будь-яких фальшивок. Але, на жаль, починаючи з минулого року пам’яттю про ту війну стали якимсь перекрученим чином виправдувати сьогоднішню агресію Росії. На параді в Єкатеринбурзі рік тому якесь дитя в юрбі, поруч із моєї знайомою, вигукнуло, побачивши військову техніку: «Стріляй в Україну!». І юрба, за словами знайомої, засміялася.
Оранжево-чорна стрічечка, штучно прив’язана до свята у двотисячних, сьогодні міцно асоціюється в усіх з російським вторгненням на Донбасі. І я не сумніваюся, що в ці дні в РФ усе буквально майорить цими стрічками. І кожен, хто пов’язує її на себе, каже цим: «Так, я окупант, і я вважаю, що мені можна».
На цьому тлі свіжим вітром розсудливості й гарного смаку відчувається нове сприйняття свята в Україні. Але, хоча перебувати в ці дні за межами Росії не так задушливо, розуміння росіянами Дня Перемоги як знака винятковості й уседозволеності — це сьогодні велика проблема для всіх їхніх сусідів і насамперед для України. Так поганий смак та історична амнезія перестали бути тільки внутрішніми проблемами російського народу.
Павло ШЕЛКОВ (Москва, засновник та ідеолог російського антивоєнного руху):
— Не знаю, як в інших жителів Росії, а от у мене просто блювотний рефлекс на всю цю колорадську псевдопатріотичну параноїдальну істерію перед 9 травня. Путлер та інші вожді четвертого рейха в Кремлі своїми брудними лабетами зробили з великого свята перемоги всіх народів СРСР, і насамперед російського та українського, світове позорище. Масова відмова світових лідерів приїхати в Москву на тлі війни з Україною — яскравий приклад дипломатичного фіаско путлерівського режиму. На відміну від легендарного царя Мідаса, котрий своїм дотиком перетворював усе в золото, цей чекістський виродок путлер усе, до чого торкаються його злодійські липкі рученята, перетворює винятково на г...о. Хочу назад у тундру, подалі від ТБ, і не бачити весь цей колорадський шабаш на кістках героїв війни, на якій смертю хоробрих загинув і мій дід Павло.
Віктор ДАВИДОВ (Москва, журналіст):
— Я іншої такої країни не знаю...
У всіх людей і народів закінчення війн і конфліктів — на радість. Але не в росіян. Їм без «морду набити», як гопникам, нудно: «В прошлом году еще выросла само-оценка, самоуважение россиян. Это связано напрямую с Крымом, с конфликтом на Украине, с тем, что мы теперь с США не просто соревнуемся, но и конфликтуем».
То чи не час ядерну війну починати?
Георгій МОЙСЕЄНКО (Сиктивкар, учитель):
— Наша неосвічена публіка плутає все: Христа з комунізмом, фашистів з антифашистами, георгіївську стрічку з гвардійською... Але, закотивши очі, вони пруть далі у своїй брехні, ненависті, бажанні всіх саджати, виганяти, вбивати...
В «антифашистській» Росії, що «бореться» проти українського «фашизму», — понад 50 (п’ятдесят!!!) фашистських і нацистських організацій різного калібру, а в «фашистській» Україні — лише чотири нашкреблося...
Тож усе тіп-топ, як і має бути в сучасній Росії: фашизм і нацизм семимильними кроками розповзаються по країні під різними гаслами і прапорами, але з тим самим умістом — ненависть до всіх «ненаших», імперська агресивність, брязкання зброєю, шантаж, погрози, брехня і наклеп...
Нік ЛІНКЕВИЧ (Волгоград, голова регіонального відділення політичної партії «Західний Вибір»):
— Захід не хоче великої війни. Але й Путін її не може! За весь час протистояння на південному сході України він вбухав безліч грошей, важкого і звичайного озброєння та живої сили, а зміг узяти під контроль лише 7 відсотків території України!..
І це при тому, що в Криму йому ніхто не чинив опір! Кілька районів у Донецькій і Луганській областях... І це переможець? Хто пам’ятає, за скільки днів він збирався взяти Київ, Варшаву і щось там ще? Париж, здається? От і я не пам’ятаю. Не маю звички чванливу брехню запам’ятовувати.
Фото з архіву активістів.
