Перед Антимонопольним комітетом України постало стільки завдань, що годі всі й перелічити. Доступніше для всіх це можна проілюструвати зростанням цін на газ, тепло, електроенергію. Тут монополіст, варто сказати, править бал. Не рахуючись з фінансовими можливостями громадян...
Саме зараз у Верховній Раді та в уряді обговорюються важливі кадрові призначення — керівників Фонду держмайна, Рахункової палати, Антимонопольного комітету. Кандидатом на посаду голови АМКУ є Юрій Олександрович Терентьєв (на знімку). З ним веде розмову наш кореспондент.

— Розкажіть, будь ласка, нашому читачеві про себе. Де здобули освіту, який трудовий шлях пройшли?
— За основною освітою — юрист. У 1998 році закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету за спеціальністю «міжнародне право». Потім отримав диплом зі спеціальності «фінанси». Можна сказати, що з 1997 року відповідаю за юридичний супровід та ефективний захист прозорого й законного бізнесу великих публічних міжнародних компаній в Україні. Останні три роки працюю заступником генерального директора з правових питань ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (відома «Криворіжсталь»). До цього десять років працював у «Метро Кеш енд Кері Україна», два роки — у тютюновій компанії «Джей Ті Інтернешнл» і три роки — у міжнародній фармацевтичній компанії. Крім правового досвіду, маю ще практичний управлінський досвід у сфері фінансів та реалізації проектів. Відповідав за питання фінансового контролю, внутрішнього аудита, боротьби з корупцією та реалізацію будівельних проектів.
— Капітал у всьому світі завжди хотів стати монопольним, прагнув розорити конкурента-виробника або змовитися з ним, наприклад, про єдині ціни тощо. Щоби поставити покупця у становище, коли неможливо щось купити дешевше в іншого виробника...
— Конкуренція — то розвиток. Це аксіома не лише для економіки, а й для всіх сторін життя. Боротьба має зазвичай одного переможця. Але навіть у результаті чесного економічного змагання, а не тільки падіння планової економіки чи непрозорих дій, переможець може стати монополістом та зловживати цим становищем. Пошук легших шляхів збільшення прибутку може призводити до антиконкурентних змов чи проявів недобросовісної конкуренції. Формування збалансованої системи захисту конкуренції, яка сприяє економічному розвитку країни та від якої виграє громадянин,  є пріоритетним завданням держави. Країни проходили через етап «дикого капіталізму» в різні часи. Методом проб та помилок напрацювалася світова практика регулювання монополій та заохочення конкуренції.
— І, зрештою, світ навчився боротися з претензіями виробників на монополізм.
— У США, наприклад, почали приділяти увагу боротьбі з монополіями та картелями (угоди про цінову політику) ще з кінця XІX століття. Зі шкільних років ми пам’ятаємо американський антитрестовий закон Шермана 1890 року, з якого розпочалася боротьба проти монополій. Він був реакцією на діяльність «олігарха» Рокфеллера та його компанії «Стендарт Ойл», яка контролювала 95 відсотків видобутку нафти. Цим законом було встановлено, що будь-який контракт чи домовленість, що має на меті обмежити торгівлю, є незаконним, а особа, яка монополізує чи намагатиметься монополізувати торгівлю вважатиметься винною у злочині.
Захист конкуренції є одним із базових питань європейської інтеграції. В Європі ще в 1951 році захист конкуренції було внесено до угоди про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі — передвісника сучасного ЄС. Головними елементами цієї системи були та залишаються боротьба з картелями, зловживанням монопольним становищем і контроль процесів злиття та поглинання підприємств. Одне слово, все робилося задля недопущення монополізації ринків. Ці самі проблеми визначені як принципи забезпечення конкуренції в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, яку було підписано минулого року.
— Український олігархічний капітал напрочуд швидко пройшов період першонакопичення і прагне диктувати свої умови і в економіці, і в політиці, більше того, прагне не допустити створення численного середнього класу, бо саме ця сила, якби вона з’явилася, не дозволяє маніпулювати суспільством, проводити своїх людей до влади для забезпечення «політичного даху». 
 Що маємо зробити для де-олігархізації?

— Конкуренція не може з’явитися лише зусиллями антимонопольного органу. Це системна узгоджена робота багатьох органів влади. Фундаментом для цього процесу мають бути розробка та затвердження Програми розвитку конкуренції, яка повинна включати в себе ініціативи суб’єктів на всіх рівнях влади. Розвиток конкуренції, дерегуляція та боротьба з корупцією — складові частини одного цілого. Вони тісно пов’язані з «деолігархізацією». З одного боку, «деолігархізація» — політичний процес, спрямований на прозорість державного управління і запобігання корупції. В праві та економіці, й особливо в антимонопольній справі — це створення справедливих і зрозумілих умов гри на ринках, прозоре та недискримінаційне застосування таких правил, чіткі підстави і критерії визначення відповідальності. Великі олігархічні групи та природні монополії повинні працювати за прозорими правилами і не мати можливості уникати відповідальності в разі порушень. Паралельно, на державному й місцевому рівнях, треба створювати умови для заохочення входження на ринки нових гравців та ліквідовувати штучні регуляторні бар’єри.
— Тобто, для суспільства значно корисніші сотні й тисячі підприємців-мільйонерів, які діють чесно, шанують закони і просто не в змозі підкупити ні місцеву владу, ні київських чиновників, щоб обходити закон, ніж один-два десятки мільярдерів, які тягнуть ковдру виключно на себе і прагнуть мати кишенькову владу, керувати і в економіці, і в політиці.
— Безумовно! Завдання Антимонопольного комітету — вживати самостійно чи пропонувати іншим органам дії, які допоможуть з’явитися новим виробництвам, сприяти створенню нових підприємств, ліквідувати штучні перешкоди для бізнесу, контролювати розподіл державних коштів на тендерах... В бізнесі багато речей пов’язані. Так, наприклад, 8—10 років тому багато іноземних рітейлерів (компаній з роздрібної торгівлі) хотіли прийти в Україну. Мова йшла не тільки про «ІКЕЮ», а й про світового лідера — американський «Волмарт». Але від планів своїх вони змушені були відмовитись і закрили українські офіси головним чином через неможливість прозоро отримати земельні ділянки. Тобто, для збільшення конкуренції і зниження цін для споживачів потрібно було вирішити проблему прозорого функціонування ринку землі... А не проводити наради про необхідність зниження цін....
— Якими методами ви пропонуєте подолати олігархічно-кланову систему, чи вірите в можливість перемоги в такій боротьбі?
— Олігархія — це ситуація, коли великий (і, частіше за все, й монопольний) бізнес «приватизує» владу, яка починає працювати в інтересах такого бізнесу, а не громадян. Такий режим апріорі корумпований. Олігархи мають просто бути бізнесменами, чесно працювати й конкурувати на внутрішніх і зовнішніх ринках. Відокремлення бізнесу і влади — питання суспільно-політичне. В компетенції антимонопольного органу — стежити, щоби великий бізнес не зловживав своїм становищем, не уникав відповідальності, щоби правила, за якими він працює, були зрозумілі й справедливі. Відносини органу та бізнесу при цьому мають бути прозорі та відкриті для суспільства.
Можна казати про конкретні галузі. Наприклад, про енергетику. Тут є європейський досвід. 10—15 років тому ситуація в ЄС нагадувала нашу. Монополізм в енергетичній сфері та існування численних перешкод для конкуренції у цій галузі стали причиною проведення Європейською комісією так званого секторального розслідування. Воно розпочалося у 2005-му і тривало майже два роки. Було виявлено основні проблеми ринків електроенергії та газу, розпочато індивідуальні розслідування, а також вжито заходів для покращення регулювання, включаючи третій пакет лібералізації енергетичної галузі в 2007 році. Були й випадки виявлення антиконкурентних порушень та застосування фінансових санкцій. Наприклад, у 2009 році на енергетичні компанії Німеччини та Франції було накладено штрафи в загальному розмірі 1,1 млрд. євро за антиконкурентні дії. Низка розслідувань закінчилася прийняттям енергетичними компаніями добровільних зобов’язань щодо поділу бізнесу, виключення обтяжливих зобов’язань з контрактів, забезпечення доступу до мереж транспортування іншим компаніям. Ця сфера продовжує динамічно розвиватися. У квітні цього року й російський «Газпром» отримав висновки Єврокомісії із зауваженнями щодо діяльності на ринку ЄС. Комісія почала вивчати діяльність «Газпрому» ще в 2011 році. Нині «Газпром» звинувачують в обмеженні транскордонного продажу газу серед держав ЄС, несправедливому ціноутворенні в Болгарії, Естонії, Латвії, Литві та Польщі, зловживанні домінуючим становищем в Болгарії та Польщі в формі обтяження покупців додатковими зобов’язаннями.
Отже, у світі є рецепти гамування апетитів монополій. Це треба знати і застосовувати.
— У чому, пане Юрію, бачите завдання освічених людей вашого покоління, людей, які мають високу освіту, вже чималий досвід і ще енергію та здоров’я?
— Сподіваюся, що прихід нових людей змінить культуру роботи владних структур. В корпоративному світі, крім професійної компетенції, дуже багато уваги приділяється розвитку особистих компетенцій людей керівної ланки. Мова йде про вміння здійснювати зміни, орієнтованість на досягнення результату, доведення справи до кінця, ефективну комунікацію та орієнтацію на клієнта. Ставлення до роботи і мотивація визначають успіх на 90 відсотків. Можливо, ми не прийдемо швидко до «сервісної держави», але навіть усвідомлення того, що «клієнтом» є суспільство і громадянин, уже є прогресом. Люди мого покоління мають можливість більше бачити світ, ніж наші батьки. Всі розуміють: для того, щоби жити, як у Європі, треба працювати за світовими стандартами. І не тільки «робити речі правильно», а головніше — «робити правильні речі».
— Певно, в незалежній державі незалежна та влада, яка звіряє свої плани і дії лише з усім суспільством, не оглядаючись на олігарха N чи олігарха NN?
— Державне управління — це система. На особистому ентузіазмі можна зробити певні речі, але основний пріоритет — побудова прозорої для суспільства системи, яка унеможливить зловживання. Інтереси великого бізнесу й суспільства часто можуть збігатися — це й податки, й валютні надходження, і заробітна платня. І промислове лобі, напевне, є в будь-якій державі... Але носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Революцію Гідності спричинило ігнорування інтересів людей корумпованою олігархічною владою. Вірю, що ми зможемо побудувати прозору для суспільства систему — і в державі в цілому, і в сфері розвитку конкуренції. Це насправді і є метою євроінтеграції.

Інтерв’ю взяв Сергій Зінковський.