Як живуть міста на лінії зіткнення з бойовиками

У прифронтових містах, немов у дзеркалі, відображається вся правда неоголошеної війни, що триває вже рік. Розбиті будинки після артилерійських снарядів. Покинуті жителями цілі селища. Сепаратистські телеканали з пафосними назвами «Оплот» у сітці мовлення у визволених містах. Перелякані люди, що бояться вголос ділитися думками про те, що відбувається. Зневірені через безгрошів’я і сотні звернень про допомогу керівники міст і районів. Це й багато чого іншого на власні очі побачила кореспондент «Голосу України».

Дзержинськ: відновлення житла за свій рахунок

Навколо міста, що живе за рахунок функціонування державного підприємства «Дзержинськвугілля» і приватних шахт, розташовані українські блокпости. Дзержинськ став потенційною «гарячою точкою» після захоплення Дебальцевого бойовиками самопроголошеної «Донецької народної республіки» і російськими військовослужбовцями. На околицях чи не щовечора чути стрілянину і мінометні черги. Уже незабаром рік, як місто визволили. Це один з епіцентрів весняно-літніх протистоянь 2014-го, де відбувалися бої в межах населеного пункту. Під час відступу сепаратисти підірвали будинок міськради, що виконував роль їхнього бойового бастіону. Нині міська влада переїхала до приміщення дитячого садка. Багаторічний градоначальник Володимир Слєпцов зітхає, коли розповідає про збитки, безневинно загиблих земляків і зруйновані будинки, на відновлення яких потрібні серйозні фінансові вкладення. У місцевому бюджеті коштів не вистачає навіть на скління, не кажучи вже про серйозніші ремонтні роботи.
— За час бойових дій загинуло 14 осіб, 49 поранено, пошкоджено 300 будинків, у тому числі 62 багатоквартирні. Здебільшого люди намагаються відновлювати житловий фонд тут за свій рахунок, хоча часто приходять на прийом, і доводиться відводити очі через неможливість їм допомогти, — пояснює Володимир Микитович. — У міському бюджеті коштів немає, з боку уряду ми жодної копійки не отримали.
За словами міського голови, у цих умовах на перший план виходить не тільки матеріальна допомога. Дзержинську потрібні будівельні матеріали: руберойд, шифер, ліс, цемент.

Шахтарі стурбовані скасуванням дотацій

Місцеві жителі не надто балакучі й не особливо діляться своїми політичними симпатіями й оцінками того, що відбувається. У місті вже відновлено мовлення українського телебачення, хоча вільно пробиваються російське радіо й телеканали, які озвучують свою точку зору, не гребуючи словосполученнями «українські карателі й кривава хунта».
Багато хто в цьому прифронтовому містечку схвильований скасуванням в 2015 році державної підтримки шахт. Без такої дотації Центральний район Донбасу не виживе, а закриття вуглевидобувного підприємства сприймається як трагедія. Для чоловіків робота на шахті — чи не єдине джерело нормального заробітку, тому на прохідних «Дзержинськвугілля» у гірників, з ким вдалося поспілкуватися, пригнічений настрій.
— Перш ніж позбавити наші шахти дотацій, треба подумати, що робитимуть сотні таких, як я. У мене вже 10 років шахтарського стажу на одному підприємстві. Де тут ще можна одержувати 7—8 тисяч гривень, не знаю, — розводить руками місцевий прохідник.
На радикальні дії шахтарі не готові йти, бо розуміють, що в Росії чи «ДНР» їх закриють без аргументів і сантиментів. Промовистий приклад — сусідня Горлівка, де аналогічне ДП «Артемвугілля» уже рік, як захоплено бойовиками, але видобуток вугілля так і не розпочався. Понад те, деякі шахти затоплені й тепер потребують величезних коштів для нормального функціонування.
Ще помітне невдоволення жителів через високі ціни на продукти харчування. Справді, у продовольчих магазинах ціни на рівні київських, а то і вищі. Це пояснюють труднощами при перетині українських блокпостів і небажанням багатьох підприємців ризикувати у разі завезення товарів у прифронтове місто.
У решті місто вже котрий місяць живе в надії на життя без стрілянини й страху. І якщо рік тому тут кожний другий молився на «русский мир», то нині перед очима — зруйноване Дебальцеве. Звідси й небажання жителів, щоб хаос і розруха оселилися і в їхньому шахтарському краї.

Попасна: «У кого була війна в головах, давно втекли»

Схожа атмосфера відчувається і в Попасній Луганської області — невеликому містечку, що межує із перенасиченим козаками та бойовиками Первомайськом. Попасну добровольці разом з Нацгвардією теж звільняли влітку минулого року, але згодом бойові дії навколо міста відновлялися, тримаючи в страху місцевих жителів.
Тут око ріже набагато більша кількість зруйнованих будинків. Попаснянці, що залишилися в місті, з жахом згадують осінь 2014-го і січень-лютий 2015-го, коли вони тижнями днювали й ночували в підвалах багатоповерхівок.
— Дехто й досі на ніч іде в підвал, усе ще не може призвичаїтися до мирного життя, — розповідає двірник Людмила Павлівна, котра недавно повернулася в місто після тримісячного перебування в Полтавській області. — І що примітно, досі по телевізору показують якийсь козачий телеканал з погрозами прийти і у наші міста.
Снаряди з артилерійських установок «Град» лягали у дворі місцевої станції швидкої допомоги, практично повністю знищивши автомобільний парк, і в приміщення двох дитячих садків, що залишилися без вікон і покрівлі, і особливо часто — у будинки приватного сектору.
У Попаснянській міськраді ведуть статистику руйнувань і ретельно шукають закордонних інвесторів і донорів, готових хоча б частково допомогти з відновленням житла. Як і з Дзержинськом, особливих надій на фінансування з державного бюджету немає. Місцева влада не дозволяє собі критикувати владу, але впоратися з проблемами, пов’язаними з величезними фінансовими вкладеннями, самостійно не зможуть.
Тим паче, коли основне підприємство — Попаснянський вагонобудівний завод — саме на межі виживання, а Донецька залізниця не платить податок на землю, оскільки її керівництво в Донецьку й підкоряється самозванцям з «ДНР».
У відділі житлово-комунального господарства називають такі цифри: уже надійшло 1150 звернень від місцевих жителів, чиє житло постраждало в результаті бойових дій, в 43 випадках родини залишилися без даху над головою.
Проте до Попасної починають повертатися люди. Так, не так швидко, як хотілося, але місто оживає. Вихователів з постраждалих дитячих садків можна зустріти на вулицях, вони разом з комунальниками наводять лад у Попасній.
«Іноді починають розмірковувати, навіщо нам ці міста, там лише сепаратисти. Та які ми сепаратисти», — усміхається жінка, що працює в дитсадку «Ромашка». — Ми просто хочемо виховувати дітей і ночувати у своїх квартирах, а не підвалах. А в кого війна була в головах, всі вже втекли».

Донецька область.

 

Зруйнований будинок міськради Дзержинська.

Фото автора.