Сім’ї загиблого бійця добудовують хату

Віктор СКРИПНИК.

27 травня 2015 191

— Виженемо погань з нашої землі, тоді добудую хату, — так казав односельцям із села Могилівка Жмеринського району на Вінниччині Петро Шептицький, коли йшов на Донбас захищати країну від бойовиків.

Він загинув 18 лютого під Дебальцевим. Допомогти закінчити будівництво вирішили у Вінницькій транспортній компанії, де працював Петро.

Після похорону начальник Вінницької транспортної компанії, депутат облради Микола Форманюк, дивлячись на згорьованих донечок загиблого, пообіцяв допомогти завершити роботи зі спорудження житла. Петро Шептицький упродовж 11 років працював у колишньому трамвайно-транспортному підприємстві (нині транспортна компанія). Спочатку монтером колії, потім бригадиром.

Підтримаймо осиротілих дітей

— На похороні я не тямила себе від горя, — каже дружина відважного бійця пані Інна. — Пізніше родичі Петра передали мені слова Форманюка. Минуло трохи часу, й мені повідомили, що мають намір приступити до роботи. Запитали: «З чого треба починати?» Ми вже три роки будуємося. Петя встиг вигнати коробку і накрити її, ще вікна встановив. Роботи — непочатий край. Будинок далеко за селом. Сусідів близько нема. Вирішила, що спочатку треба встановити паркан. Завезли матеріали — цеглу, шифер, метал. Підприємство дає людей. Маю надію, що зроблять, як обіцяли. Самій мені таке не під силу. Спасибі, що пам’ятають про Петю і нас підтримують.

— Матеріалів завезли приблизно на 50 тисяч гривень, — розповів начальник служби колії Вінницької транспортної компанії Анатолій Редько. — Люди працюють. Закінчимо встановлювати паркан, будемо думати, що можна виконати з внутрішніх робіт. Поки що робимо за кошти підприємства. Можливо, надалі звернемося до тих, хто може підтримати добре діло. Як то кажуть, гуртом простіше. Дуже хочеться, щоб сім’я, діти нашого колишнього працівника мали власний будинок. Самим їм добудувати непросто — грошей на це в них немає. Віримо, що знайдуться небайдужі, які підставлять плече — хтось коштами, хтось матеріалами, хтось транспортом — і разом зробимо добру справу для сім’ї загиблого в АТО, це буде найкраща данина пам’яті про нього.

«Колись тато косив — тепер я»

У Петра Шептицького залишилося двоє донечок: Богдані 12 років, вона шестикласниця, Катя на два роки молодша. Катя, вона більш розкута і балакуча, каже: все, що бачимо на подвір’ї, зроблено руками тата. Криниця з журавлем, літня лазня, гойдалка — це все його робота.

— Косити траву я сама навчилася, бачила, як робить тато, а тепер за нього скошую траву, — розповідає дівчинка, показуючи при цьому, як вміє робити непросту справу. — В нас є кізочки, кролики, тому трава їм постійно потрібна. Колись косив тато, тепер я.

Мала щебетуха хвалиться татовим подарунком — на новорічне свято він подарував їй планшет. Богдані дістався живий подарунок — песик, якому дали трохи дивну кличку Вольт. Завдяки батькові, сестри ще мають морську свинку.

— Нам дуже не вистачає тата, — кажуть дівчатка. — Сумуємо за ним. Коли стає дуже сумно, йдемо на цвинтар. Кладемо квіти на могилу, пожуримося, та й знов додому, бо там є чим займатися, мамі треба допомагати. Та й уроки за нас ніхто не зробить.

Старша сестра допомагає Каті з математикою, бо їй вона дається складніше. Зате Богдана не приховує, що в молодшої сестрички золоті руки. Мабуть, від тата передалося. Той багато чого вмів робити. Катя займається технічним моделюванням, відвідує гурток, брала участь у багатьох виставках. За свої роботи має уже десять дипломів і грамот. У Богдани свій талант — вона дуже хоче навчитися грати на скрипці. Відвідує заняття. На жаль, своєї скрипки дівчинка немає. Тому закріпити вправи дома не може. Грає тільки під час занять. А цього замало. Каже, хотіла б мати свою скрипку, але спершу треба хату добудувати.

На будівництво тато витрачав гроші, тепер мама робитиме так само. Поки що пані Інна без роботи. Доглядає господарство, займається дітьми. Жінка думає про роботу. Навчалася у будівельному технікумі. Щоправда, за фахом не працювала. З чоловіком познайомилася у Слободі Дашковецькій, звідки родом її батьки. Петро приїхав у їхнє село на роботу після Тульчинського ветеринарного технікуму. Після одруження перебралися до нього в Могилівку. Батько Петра передав йому ділянку під будівництво. Спорудили невелику «времянку». Туляться у ній вже 11 років.

— Якщо люди допоможуть, то будемо мати будинок, самій мені життя не вистачить, щоб закінчити роботи, — каже пані Інна.

Бригаду назвуть іменем Шептицького

У березні минулого року Петро Шептицький поділився з дружиною думками про те, що піде добровольцем на фронт.

— Петя добре знав історію України, — розповідає пані Інна. — Його серце було переповнене любов’ю до рідної землі. Саме це спонукало його йти на схід захищати державу. Тоді нам вдалося його відмовити. Якщо коротко, пожалів донечок. Але в серпні отримав повістку з військкомату. Його призвали того самого дня. Навіть комісію не проходив. Подивилися на зовнішній вигляд, що чоловік здоровий, і сказали: їдь збирайся.

На території трамвайного депо є пам’ятний знак загиблим у роки війни працівникам, Тепер там з’явилася ще одна плитка з прізвищем загиблого в АТО Петра Шептицького. У серпні нинішнього року йому б виповнилося 40 років.

— Плануємо присвоїти ім’я Шептицького бригаді, в якій він працював, — каже Анатолій Редько. — На будинку служби колії встановимо табличку в пам’ять про відважного захисника держави.