Перший врожай — партнеру: Марек Войтина (ліворуч) та Іван Хомлюк.
Запаморочливий запах полуниці зустрічає вже при в’їзді у село Лосятин Кременецького району на Тернопільщині. Обабіч дороги — відра, ящики із запашною ягодою. Біля кожної хати — плантації полуниці. Уже кілька років у селі успішно діє кооператив з вирощування цієї ягоди, а нещодавно з’явилася й перша сімейна полунична ферма. Тож саме тут у розпал сезону влаштували «Полуничне свято», де говорили про досягнення, перспективи і проблеми.
Молочне джерело одразу фонтаном не забило
Земля у радіусі кількох кілометрів від Почаївської гори, на якій височіє Свято-Успенська Почаївська лавра, особливо прихильна до цієї ягоди. У всіх навколишніх селах її вирощують. Традиції передаються з діда-прадіда. З Лосятина до Почаєва — рукою подати. Раніше це село було відоме тим, що звідси походить багато священиків. А тепер зажило ще й полуничної слави: тут першими перейшли від любительського вирощування ягід до промислового. Жителі села повністю забезпечують полуницями для виробництва йогуртів в Україні таку потужну компанію, як «Данон». Понад те, вони отримали шанс вийти із своєю продукцією на ринок об’єднаної Європи. Готується документація, і до кінця року тут сподіваються отримати сертифікат на відповідність місцевої полуниці вимогам міжнародних стандартів.
— У нашому селі два кооперативи: «Лосятинське молочне джерело» і «Ягідний край», — розповідає сільський голова Лосятина Надія Залевська. — Днями відкрили ще один — з виробництва брикетів.
Саме Надія Яківна стала тим магнітом, який притягує до Лосятина бізнес. Хоч коли її, бухгалтера за фахом, 2006 року вперше обрали головою, образно кажучи, взялася за голову: люди без роботи, дороги розбиті, садок не працює, школа, клуб занедбані... Працьовиті: кожен тримає худобу, порається на городах, а віддача яка? Хіба що себе прогодувати, на всі інші потреби заробляли за кордоном. Від цього страждали сім’ї, погіршувалася демографічна ситуація.
Ось і задумала Надія Яківна організувати молочний кооператив. Порадилася з депутатом районної ради, директором Кременецького молокозаводу Марією Задворною, яка підтримала її ідею. Так з’явилося у селі «Лосятинське молочне джерело». Що й казати, фонтаном воно одразу не забило. Люди з осторогою поставилися до ініціатив свого голови, не вірили, що може щось змінитися. Крок за кроком, проект за проектом — і стіну недовіри вдалося зруйнувати. Подумати тільки: за останні роки село зуміло впровадити вісім проектів, залучивши для свого розвитку 21 мільйон гривень. Нині працює над третім — створенням амбулаторії сімейної медицини. Бачили б ви, який концерт дали лосятинці учасникам «Полуничного свята»! Співали, декламували, танцювали старі й малі. Недарма один із зарубіжних гостей сказав, що він пізнає Україну не лише через її працьовитих людей, а завдяки їхнім талантам, багатому духовному світу.
Зробити ще б переробку...
Найбільша мрія Надії Залевської — створити у селі ще й переробне підприємство. Але чи судилося їй здійснитися? Село, яке успішно розвивається, у світлі адміністративно-територіальної реформи збираються приєднати до Почаївської міської ради. Лосятинці категорично проти. На сільському сході зібрали понад 130 підписів за те, щоб їхня громада й надалі самостійно розвивалася, але чи почують їх у районі, області? Незважаючи на те, що реформою передбачено добровільне об’єднання громад, насправді всіх хочуть підстригти під один гребінець. Між тим, Лосятин міг би стати своєрідною моделлю розвитку села, яка, можливо, не вписується у рамки адміністративно-територіальної реформи, але хіба не має права на існування? Тим паче що підхід перевірено на практиці: створено робочі місця майже для 300 жителів, відремонтовано дороги, школу, дитячий садок, клуб. Зміни відбулися не лише у Лосятині, а й в інших селах, які входять до сільської ради. На яких ролях будуть вони у Почаївському центрі громад, чи зможуть й надалі так розвиватися?
На ягідних плантаціях кооперативу «Лосятинське молочне джерело», а це понад 30 гектарів, працюють не лише жителі Лосятина, долучаються бажаючі й з інших сіл та районів.
— Ми вже не їздимо до Польщі збирати полуниці, — розповідає жителька села Мильно Зборівського району Галина Безкоровайна. — Для чого, коли й тут можна пристойно заробити? Та й від дому, від сім’ї не відриваємося.
Здати до кооперативу ягоди з власного городу можуть і господарі, яких також забезпечили елітним посадковим матеріалом. Щоправда, ціна дещо нижча від ринкової, але не потрібно нікуди їхати, витрачати гроші на бензин і потім годинами стояти на ринку. Окрім того, полуниця — ягода ніжна. Не продаси сьогодні — завтра вона втрачає товарний вигляд. Зрештою, кожен обирає те, що йому вигідно. Презентували на святі й камеру охолодження обсягом 25—30 тонн, обладнання для якої закупили за підтримки компанії «Данон» в Україні та проекту Агентства США з міжнародного розвитку «Агроінвест в Україні».
Ягідні плантації породжують сімейні традиції
Перша в Україні сімейна полунична ферма також з’явилася в Лосятині. Родини Івана Хомлюка і його сестри, а це одинадцять осіб, об’єднали зусилля і вирощують полуницю на 1,5 гектара. Причому плантацію заклали наприкінці липня минулого року, а вже цього збирають непоганий врожай. Стати на ноги також допоміг «Данон»: виділив плівку, саджанці, крапельну стрічку, засоби захисту, навчив передових технологій вирощування. Родина вклала заощадження: провела електролінію до поля, пробурила свердловину, облаштувала водойму, вагончики, вагову. Вийшло приблизно 50 на 50. І це дуже важливо, адже лише вклавши у бізнес власні кошти, фермер дорожитиме своєю справою, намагатиметься розвивати її, примножувати прибутки. За умовою контракту, 80 відсотків продукції полунична ферма реалізує через кооператив, 20 — може продати на ринку. Такі ферми сімейного типу на умовах співфінансування створюються не лише у Кременецькому, а й у Лановецькому, Заліщицькому районах Тернопільської області, Перемишлянському — Львівської. Вирощуватимуть вони полуницю й малину.
За словами генерального директора компанії «Данон» в Україні Марека Войтини, з початку проекту в нього інвестовано вже 1,4 мільйона гривень. Директор місії Агентства США з міжнародного розвитку Джед Бартон вважає, що Лосятинський кооператив став моделлю того, що можливо зробити в сільській місцевості України — він слугує демонстраційним майданчиком для інших кооперативів та малих і середніх виробників. Сюди варто приїхати, щоб ознайомитися з кращими практиками, аби в подальшому розповсюдити їх у своїх селах.
— Лосятинський проект об’єднав зусилля влади, громади та інвестора, — каже голова облдержадміністрації Степан Барна. — Зарплата перевищує середній рівень в області. Ми всіляко сприятимемо тому, щоб тут збудувати ще й переробне підприємство.
Ось так дає собі раду в нинішніх непростих для України умовах село у глибинці, демонструючи, що заможно можна жити не лише у світах, а й тут, на рідній землі. До речі, є у Лосятина і свій гімн. Якщо держава немає чим допомогти таким громадам, то хай хоч не змушує робити кроки проти її волі, тобто — не заважає.
Фото автора.
