Наш співрозмовник — член Конституційної комісії, доцент кафедри конституційного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Любомир Бориславський.

— Любомире Володимировичу, сьогодні можна почути, що ми готуємося ухвалити третій в історії незалежної України варіант Основного Закону. На ваш погляд, які найбільш необхідні зміни потрібно провести цього разу?
— Коли приймали Конституцію в 1996 році, виходили з того, що вона має врегулювати найважливіші питання організації Української держави на тривалий період часу. Тому Основний Закон не передбачив можливості ухвалення нової Конституції, а лише прописував шляхи вдосконалення чинної: офіційне тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд, та внесення змін, ініціатором яких може виступати Президент або третина народних депутатів України. Тому робота комісії спрямована на підготовку законопроекту про внесення змін до Конституції у порядку, визначеному її 13-м розділом.
Що стосується змісту змін, які необхідно внести, то нагадаю, що за роки незалежності над цим уже працювали чотири комісії. Перша була створена в 1990 році, друга — за часів Президента Віктора Ющенка — Національна конституційна рада, третя — Конституційна асамблея і тепер — четверта. Центральним питанням, яке перебувало в полі зору практично всіх попередніх комісій, був розподіл повноважень між Президентом, парламентом та урядом. Основне завдання, що ставилося перед нинішньою Конституційною комісією, полягало в узагальненні практики та проблем виконання норм Конституції. Ми повинні були з’ясувати причини неефективної реалізації положень Основного Закону, і, вже виходячи з цього, розробити проект майбутніх змін. Тож сьогодні визначено три основні напрями конституційних змін — правосуддя, децентралізація та конституційні права і свободи людини і громадянина.
Переконаний, застереження щодо можливого перекосу повноважень у бік будь-якої гілки влади безпідставні. На те і є Конституційна комісія, щоби збалансувати повноваження між Президентом, парламентом і урядом.
— Чи існують сьогодні розбіжності в робочих групах між представниками різних регіонів?
— Я б сказав так: принципових розбіжностей немає. Конституційна комісія працює в трьох робочих групах. Перша — над правами і свободами громадян, друга — над вдосконаленням судової системи, третя — над вдосконаленням організації державної влади, територіального устрою, яку очолює Голова Верховної Ради Володимир Гройсман. Оскільки я працюю якраз у третій робочій групі, то можу стверджувати, що розбіжностей за регіональним принципом не виникало. Тож деякі члени групи мають різні концептуальні позиції та підходи до питань адміністративно-територіальної реформи, децентралізації, та з регіональним представництвом вони не збігаються.
— Побутує думка, що саме надмірна централізація влади призвела до бунтів регіонів. Чи згодні ви з цією тезою та чи здатна децентралізація унеможливити це в майбутньому?
— Я б сказав так: причиною невдоволення стали не стільки принципи централізації, як керівники, котрі їх впроваджували в життя. Тому нині дуже важливо чітко розділити сфери відання держави і місцевого самоврядування, на конституційному рівні визначити, які питання залишити на рівні центру, а які передати на рівень громад і їх органів. Дуже важливо знайти оптимальний варіант, який би гарантував, з одного боку, широку самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого управління, а з другого — не допускав виходу органів місцевого самоврядування за межі їх повноважень та втручання у сферу компетенції держави. Йдеться про питання національної безпеки, оборони тощо, тобто питання загальнодержавного значення. Головне — зберегти розумний баланс.
— Ми часто ставали очевидцями перетягування каната між Президентом і Прем’єр-міністром та пам’ятаємо, до чого це призводило. Як ці взаємовідносини пропонується врегулювати зараз?
— Робота парламенту, робота Конституційної комісії дають підстави стверджувати, що між Президентом і главою уряду є взаємодія та порозуміння. І це відобразиться на тих повноваженнях, які матимуть керівники держави. Я не бачу між ними жодного конфлікту.
— Давайте обговоримо конкретний приклад. Візьмімо дві ключеві посади — міністра оборони і міністра закордонних справ. Це прерогатива Президента. Але, водночас, була спроба погоджувати ці посади з прем’єром. Ось і колізія.
— Почнемо з того, що за сфери національної безпеки і оборони та представництва України у зовнішніх відносинах несе відповідальність Президент. Для виконання своїх функцій глава держави мусить мати важелі впливу. Натомість відповідальність прем’єра — це керівництво виконавчою владою. Звичайно, такий спосіб формування уряду має свої недоліки, що підтверджувалося практикою, але потрібно враховувати й політичну складову цих взаємовідносин. Саме вона була визначальною у 2004—2009 роках, коли діюча система вже працювала. А сьогодні, за інших політичних умов, вона проявляє себе зовсім по-іншому. Тому жодної колізії я тут не бачу.
— Українська практика — змінювати Основний Закон під компроміс — до нічого доброго не приводила. Нічого доброго не принесла й зміна Конституції через Конституційний Суд, внаслідок чого Янукович отримав великі повноваження? Як нам позбутися цієї практики?
— Я пам’ятаю всі випадки таких компромісів. На жаль, конституційний процес тривав майже шість років. І ухвалення Конституції справді стало результатом політичного компромісу. Це спричинило негативні наслідки, як, зрештою, і компромісний варіант 2004 року. Що стосується фактичної зміни Конституції у 2010 році, то вона відбулася не за процедурою, визначеною самою Конституцією, а на підставі рішення Конституційного Суду. Тому для недопущення подібних ситуацій у майбутньому слід витримати процедуру зміни Конституції, легітимізувати її.
— На яких змінах як член Конституційної комісії наполягаєте ви?
— Насамперед я прихильник делікатного підходу до питання адміністративно-територіального поділу, адже йдеться не тільки про зміни назв територіальних одиниць, а й у порядку їх об’єднання. Все це зачіпатиме інтереси мешканців територій, тому процес об’єднання у громади має проходити на добровільній основі, виважено та обов’язково поетапно.

Розмову вів Богдан КУШНІР.

Львів.

 

 

28 червня 1996 року. Прийнято Конституцію України. У центрі «батько Конституції» Михайло Сирота.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.