Про це розмова з головою облспоживспілки Василем ЦАПОМ
— Василю Васильовичу, почнімо з головного: як спрацювала очолювана вами облспоживспілка за перший квартал?
— Зі зростанням показників. Наведу основні цифри: загальний товарообіг при завданні 35 мільйонів 180 тисяч становив 36 мільйонів 795 тисяч; власна продукція — 4311 тис. (завдання — 4308), виробництво товарів народного споживання 6523 тис. (5409), заготівельний оборот 4711 тис. грн. (3806), платні послуги 3521 тис. грн. (3337). Отже, незважаючи на цілу низку проблем, які виникають на ринку через відомі причини, закарпатські кооператори уміють працювати професійно.
— А який вигляд має Закарпатська облспоживспілка на фоні інших кооперативних структур України?
— Займаємо сьоме—десяте місця серед
облспоживспілок нашої держави.
— Але водночас доводиться долати немало перепон — особливо щодо податків і зборів, які введені парламентом з першого січня. Вони, ясна річ, стосуються і системи споживчої кооперації...
— Безумовно. І вони суттєво впливають не тільки на фінансово-господарську діяльність кооперативних організацій, підприємств і наших пайовиків, а й на переважну більшість підприємців області. Й, на жаль, не кращим чином...
Спробую це пояснити і розкрити, так би мовити, «зворотний бік медалі».
Нещодавно рада голів райспоживспілок, правління облспоживспілки разом із фахівцями-економістами провели ґрунтовний аналіз практичного застосування нових правил і норм оподаткування, за якими вже нині приймають рішення органи місцевого самоврядування.
І ми дійшли висновку, що подальше їх виконання, без внесення певних змін і коректив, призведе до значного погіршення фінансового стану всієї кооперативної системи краю, суттєвого вимивання обігових коштів кооперативних організацій та підприємств, які практично щодня забезпечують значну частину населення Закарпаття — переважно в сільській місцевості — продуктами й товарами першої необхідності та побутовими послугами.
— Якщо цю ситуацію проілюструвати конкретними прикладами...
— Почнімо з податку на нерухомість, ставка якого нині встановлюється у розмірі, що не перевищує двох відсотків розміру мінімальної заробітної плати на квадратний метр бази оподаткування. Із практики застосування цієї норми чітко проглядається: там, де міський, селищний або сільський голова, депутатський корпус відповідальні перед громадою, вболівають за створення нормальних умов ведення підприємницької діяльності як фізичними, так і юридичними особами і до того ж зважають на сьогоднішню непросту економічну ситуацію, вони встановлюють своїми рішеннями більш-менш лояльні й реальні ставки на нерухоме майно.
На нашу думку, ставки податку на нерухомість у столиці чи обласному центрі, райцентрі або ж у віддаленому гірському селі, де проживають декілька сотень, а то й десятків мешканців, мають бути диференційовані. В нашій системі спостерігається багато прикладів, коли торговельні комплекси, яких свого часу було чимало зведено в сільський місцевості, мають безпосередню торгову площу значно меншу, ніж допоміжні приміщення. Скажімо, як типовий — торгівельний центр «Мрія», що в селі Бобовище Мукачівського району. Тут на першому поверсі — два торгові зали площею 132 квадратні метри, а підсобні приміщення (в тому числі, коридори, сходи, фойє) сягають аж 140 квадратів. На другому поверсі торговий зал займає 173 м2, а допоміжні площі — 122 м2 та ще й плюс до того підвальні приміщення розміром 241 м2.
Ставка майнового податку встановлюється сільрадою на загальну площу 809 м2, проте в рішенні чомусь немає відповідного розподілу з урахуванням характеристики і призначення майнового комплексу.
Також потребує нагального внесення додаткових змін до законодавства про сплату податку на майно, яке роками не використовується у господарській діяльності. Водночас не маємо можливості його перепрофілювати чи здати в оренду. Мова йде, зокрема, про колишні відгодівельні тваринницькі комплекси, законсервовані забійні та заготівельні пункти, непрацюючі цехи з виготовлення популярної колись сувенірної продукції, об’єкти укриття та цивільного захисту населення, застарілі, роками нерентабельні хлібокомбінати, які свого часу були збудовані чи не в кожному райцентрі тощо.
— Сюди «приплюсовується» і відчутний податок на землю?
— Так. І в цьому сенсі перспектива для нас і для всієї кооперативної спільноти Закарпаття вимальовується зовсім не райдужна...
Відповідно до нових вимог ставка податку за земельну ділянку, де проведено нормативну грошову оцінку, встановлюється у розмірі не більше трьох відсотків їх нормативної грошової оцінки, а ті земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання, — не більше 12 відсотків. Для отримання державних актів на право постійного користування землею нами, зокрема, вже витрачені чималі кошти, а нині за це ще й потрібно сплачувати вищий податок, ніж тим організаціям чи суб’єктам, які не мають таких актів землеволодіння.
Зрозуміло, що зараз місцеві ради прямо зацікавлені у збільшенні ставки земельного податку (в межах нормативу дванадцяти відсотків) з метою досягнення певної фінансової самодостатності своїх територіальних громад. Проте не слід забувати й про здоровий глузд та елементарну справедливість у стосунках між соціальними партнерами...
Адже закон, як, до речі, й згадувана нами «медаль», має бути не тільки досконалим з усіх боків, а й водночас гарантувати рівні права для всіх сторін суспільного життя.
У зв’язку з цим можу навести лише декілька промовистих фактів. Мукачівська райспоживспілка тільки за перший квартал цього року сплатила сільським радам району земельного та майнового податку майже на 411 тис. грн., а кооператори Міжгірщини (одного з найвіддаленіших гірських районів Закарпаття) до кінця року мають сплатити таких податків понад 72 тис. грн. Найгірша ситуація в Ужгородському районі, де в 12 сільських радах ставка земельного податку сягає 10—12 відсотків (тобто максимуму), що для відповідних споживчих товариств виллється у кругленьку суму — понад 690 тис. грн. І це при тому, що кооператорами Ужгородщини минулого року вже сплачено до бюджету різних податків 758 тис. грн.
До речі, наші аналітики, провівши певні розрахунки, прогнозують: якщо місцеві ради визначать середню ставку податку на землю у розмірі шість відсотків для середньостатичного району області, то кооперативним підприємствам та організаціям такого умовного району потрібно буде сплатити вже в 2016 році майже півмільйона гривень земельного податку, що стане непосильним тягарем для всієї нашої системи.
До того ж варто згадати і непоодинокі випадки, коли депутати окремих сільських і селищних рад (зокрема, Ужгородського, Перечинського, Великоберезнянського районів) відмовляють кооперативним організаціям у продажі земельних ділянок з різних мотивів, а подеколи й необґрунтованих.
Принагідно зазначу, що сьогодні потребує оптимізації та вдосконалення і питання організації торгівлі підакцизними (зокрема, тютюновими) виробами, надання податковим органам систематичної інформації з касових апаратів (що є для нас доволі витратним процесом), та особливо — регулювання цін на місцевому рівні продовольчої групи товарів повсякденного попиту.
Так, скажімо, обсяги продажу продовольчих товарів, на які запроваджене державне регулювання цін, займають близько третини всього роздрібного товарообігу кооперації області. А доходи, отримані від їх продажу, не забезпечують навіть покриття витрат, пов’язаних з їх реалізацією. У такий спосіб нам щорічно завдаються збитки у розмірі від одного до двох мільйонів гривень, що призводить до вимивання власних обігових коштів. До цього слід додати і той факт, що облспоживспілка згідно із законом про статус гірських населених пунктів доплачує своїм працівникам двадцять відсотків так званих «гірських». І, таким чином, у гірських селах і селищах ще більші витрати. А це знову-таки призводить до ще більших витрат і більшого вимивання тих самих власних обігових коштів. Маю також констатувати, що з тринадцяти районів вісім підпадають під гірську зону. Отже, водночас слід наголосити: головної мети — забезпечити регулювання оптимальних і прийнятних для населення цін — так і не було досягнуто.
— Постає логічне запитання: які будуть ваші подальші дії?..
— Перше: ми ретельно систематизували та узагальнили свої міркування і конкретні пропозиції щодо внесення змін та поправок до нових норм і правил оподаткування нерухомого майна, землі, підакцизних товарів тощо.
Друге: за згодою правління облспоживспілки та ради голів райспоживспілок спрямували ці міркування для подальшого опрацювання і узагальнення керівництву Укркоопспілки, аби напрацювати єдиний пакет пропозицій для вирішення їх парламентом і урядом України.
Водночас будемо настійливо й послідовно обстоювати свої законні права й на обласному рівні, й в органах місцевого самоврядування за сприяння і допомоги наших активістів, депутатів-пайовиків, усієї кооперативної громади Закарпаття. Адже мова насамперед про сільських людей та їхні інтереси. Мусимо нагадати й таку особливість Закарпаття: у наших селах, які переважно обслуговує облспоживспілка, проживає більше двох третин з понад мільйона двохсот тисяч усього населення області. Цей момент ігнорувати в жодному разі не можна ні на регіональному, ні на державному рівнях.
Розмовляв Василь НИТКА.
Закарпатська область.
Досьє «Голосу України»
Василь Васильович Цап народився 1951 р. у селі Волосянка Великоберезнянського району. Закінчив із відзнакою Мукачівський кооперативний технікум. 1968 року розпочав працювати в райзаготконторі. Після навчання у Львівському торгово-економічному інституті призначався і обирався на різні посади: від директора торгового підприємства і хлібокомбінату, керуючого продконторою до заступника голови облспоживтовариства із заготівлі.
1999-го обраний головою Закарпатської облспоживспілки.
Разом із дружиною виховали двох синів — Василя і Михайла.
Фото автора.
