Десять років тому, у 1995-му, МОЗ України запровадив посаду сімейного лікаря (спеціальність — загальна практика /сімейна медицина). Чи став сімейний лікар головною фігурою в системі охорони здоров’я? Хто «кращий» для пацієнта — вузькопрофільний фахівець чи сімейний лікар? Який відсоток хворих отримують медичну допомогу в амбулаторіях сімейної медицини? Чи можна обрати для себе іншого сімейного лікаря і в який спосіб? Про все це у розмові кореспондента «Голосу України» з одним з перших сімейних лікарів Вінниці Оленою Гудковою.
Колектив установи — семеро лікарів, 15 медсестер (одна з них на посаді старшої медсестри), двоє молодших медичних працівників. Обслуговують десять тисяч населення на частині території Старого міста. Амбулаторія має п’ять ліжок денного стаціонару, кабінети для щеплень та інших видів маніпуляцій, для виконання кардіограм серця, для прийому лікарів. Її працівники надають також невідкладну медичну допомогу за принципом «швидкої» — щодня чергують на виїздах на оперативні виклики. Для цього амбулаторія забезпечена автомобілем. З медичного обладнання є портативний кардіограф, глюкометри для визначення рівня цукру у крові, тонометри, обладнання для забору крові на аналізи, кожен лікар і медсестра забезпечені медичними сумками з набором необхідних лікарських засобів і препаратів.
«Ось прийшов наш лікар...»
— Недовіра, з якою до нас ставилися попервах частина пацієнтів, поступово відходить у минуле, — каже Олена Гудкова. — Тепер дедалі частіше зустрічають словами: «Ось прийшов наш лікар...». Відчувається, що кажуть їх із повагою. Щоправда, є й інший бік медалі. Якщо бути відвертим, не всі лікарі вірять у перспективу сімейної медицини. Мій досвід роботи дає підстави стверджувати, що за сімейною медициною — майбутнє.
— На чому базується така впевненість?
— По-перше, це відчувається у ставленні до нас тих людей, які обслуговуються в сімейній амбулаторії. Я працюю в галузі сімейної медицини з 2001 року, відколи в Старому місті відкрили першу амбулаторію. Відтоді й дотепер на одній території. Можу з упевненістю сказати, що добре знаю багатьох пацієнтів. Коли, наприклад, людина чекає мого повернення з відпустки, а не йде до іншого лікаря, то такий факт багато про що свідчить. По-друге, статистика підтверджує мій прогноз: 85—90 відсотків наших пацієнтів розпочинають і завершують лікування у сімейного лікаря.
— На вашу думку, хто «кращий» для пацієнта — сімейний лікар чи фахівець вузького профілю?
— Особисто я обрала б першим візит до сімейного лікаря. Бо він знає загальний стан мого здоров’я. Вузькопрофільний фахівець — це консультант, який поспілкується з вами 10—15 хвилин. За такий час не можна оцінити ситуацію в комплексі.
Під час розмови озивається телефон. Пані Олена вибачається. Закінчивши розмову, набирає номер і уточнює, коли приймає онколог. Відтак передає інформацію абоненту. Пояснює: «Телефонував лікар нашої амбулаторії, він зараз обстежує на дому пацієнтку, запідозрив симптом злоякісної патології молочної залози, попросив уточнити години прийому онколога».
— Куди і до кого тепер пацієнт має звернутися?
— На базі міської лікарні №3 у нас є діагностично-лабораторне відділення. Співпрацюємо з їхніми фахівцями — такими, як ендокринолог, гастролог, хірург, онколог, кардіолог, дерматолог, рентгенолог. Бувають випадки, коли запрошуємо їх для консультації за місцем проживання пацієнта. Якщо під час обстеження хворого в сімейного лікаря виникають питання, що потребують уточнення, просимо допомоги у вузькопрофільних фахівців. Це передбачено правилами роботи нашої амбулаторії, узгоджено Центром первинної медико-санітарної допомоги.
Не треба соромитися, коли чогось не знаєш
— Скільки часу потрібно, щоб стати сімейним лікарем?
— Навколо цього питання найбільше дискусій, до того ж і серед пацієнтів, і серед наших колег. Наголос робиться на тому, що сімейний лікар не може про все знати, тому, мовляв, який із нього професіонал? Назвіть мені людину, яка все знає. Я не знаю таких. Зрозуміло, що тільки перепідготовка, яку проходять перед тим, як стати сімейним лікарем, не є підтвердженням того, що такий фахівець уже відбувся. Потрібно постійно працювати над собою. Кажуть, найкраще лікує час. Так само можна стверджувати, що тільки з часом лікар вдосконалює професійні навички і набуває досвіду.
— А що робити до того?
— Не соромитися зізнатися, коли чогось не знаєш. Я про це постійно нагадую колегам. Кажу, що сімейний лікар — це колективна праця. Обмінюємося інформацією. Коли потрібно, консультуємося з вузькопрофільними фахівцями, науковцями. Я так постійно працюю. Жодного разу не соромилася запитувати в інших про те, що викликає певні сумніви, потребує уточнення. Це передаю колективу. Колектив хороший. Одне одному допомагаємо. Лікарі, медичні сестри — всі ми працюємо задля однієї справи — надати своєчасну кваліфіковану медичну допомогу пацієнту.
— Крім багажу фахових знань, лікар має бути ще й психологом...
— Сімейним лікарем, та й будь-якого іншого профілю, не можна стати одразу. Час потрібен. Треба багато чого відчути своїми руками, побачити на власні очі, почути вухами. Просто треба з душею ставитися до роботи. Ті, з ким спілкуєшся роками, стають близькими добрими знайомими, друзями. Тому в сімейного лікаря почуття відповідальності за пацієнта особливе. Грамотний лікар — це вже психолог. Щоб знайти «ключик» до характеру того чи іншого пацієнта, необов’язково мати диплом психолога.
— Можна змінити сімейного лікаря?
— Звичайно. Якщо в людини виникає психологічний бар’єр, краще зробити це одразу. Пацієнт пише заяву й обирає для себе іншого фахівця.
— На підставі яких документів будуються стосунки сімейного лікаря з пацієнтами — договорів, угод?..
— На кожного мешканця, що проживає на території обслуговування амбулаторією, в нас заведено реєстраційні картки. У них — заява про те, що людина дає згоду на обслуговування і використання своїх індивідуальних даних. Невдовзі роботу спростить нова система електронного обліку. На 70 відсотків пацієнтів уже занесено дані з паперових носіїв в електронні. У новій версії зберігатимуться дані про обстеження пацієнтів, призначення ліків, процедури, динаміка протікання хвороби тощо. Це сприятиме поліпшенню роботи лікаря, а пацієнту не потрібно буде напружувати пам’ять, щоб пригадати, коли і які ліки приймав, які процедури отримував тощо.
Полюбити себе!
— Зрозуміло, що без проблем у роботі не обходиться?
— Чекаємо першого серпня, коли до нас прийдуть двоє лікарів, бо поки що саме стільки в амбулаторії вакантних посад. Ще більше очікуємо, коли перейдемо в інше приміщення. Не тому, що нинішні умови нас не задовольняють. Зовсім ні, вони, як бачите, ідеальні. Будівля нова, гарно обладнана. Там, куди маємо переїхати, буде ближче до основної маси пацієнтів. Поки що їм потрібно до нас добиратися транспортом, відповідно нашим лікарям треба здолати чималу відстань до пацієнта. Суть сімейної медицини — максимально наблизити послуги до людей. Департамент медицини міськради намагається задовольнити такі вимоги. Вже знаємо приміщення, де розташовуватиметься амбулаторія. Переберемося до нього після завершення ремонту і встановлення необхідного обладнання.
— Пацієнти, з якими спілкувався в коридорах амбулаторії, не нарікають навіть на те, що разом із дорослими на прийом приходять діти. Раніше висловлювали з цього приводу невдоволення. Навпаки, кажуть, що лікарі уважні, умови обслуговування хороші.
— Щоб щось нове прижилося, потрібен час. Поступово люди розуміють: коли ти постійно спілкуєшся з одним і тим само лікарем — це правильно, бо він як ніхто знає багато чого про стан твого здоров’я. Що говорити про пацієнтів, коли декого з колег доводиться переконувати в перспективах сімейної медицини. Мої аргументи — власний багаторічний досвід. Побажання пацієнтам — полюбити себе в питаннях піклування про власне здоров’я. Якщо запустити недугу, то справді потім на лікування доведеться витратити чималі гроші. Але ж обстеження пройти можна безплатно. У нашій лабораторії, наприклад, за обстеження не потрібно платити гроші. Тільки знайдіть час. Поки що, хоч як це прикро, психологія людей не змінюється. Більшість сподіваються, що симптоми недуги минуться і все буде, як раніше. Це неправильна думка. Виявлення недуги на початковій стадії — гарантія того, що її можна швидко позбутися. Хотілося б ще раз нагадати своїм пацієнтам прописну істину.
Розмову вів Віктор СКРИПНИК.
Вінниця
ДОВІДКОВО
Олена Гудкова народилася в Ленінграді, закінчила Вінницький медичний інститут імені Пирогова. Професію обрала за порадою матері і жодного разу не пошкодувала про це. За фахом — лікар-педіатр. Протягом п’яти років працювала дільничним педіатром. Після навчання на курсах підготовки сімейних лікарів стала сімейним лікарем на цій самій дільниці. Одинадцять років присвятила новій справі. Деякий час поєднувала роботу лікаря з посадою завідувача сімейної амбулаторії. Починаючи з 2012-го — завідувач амбулаторії загальної практики сімейної медицини №6.
Лікар сімейної медицини Ігор Камай обстежує маленьку пацієнтку.
Фото автора.
