Епопея довкола ухвалення закону про реструктуризацію споживчих валютних кредитів набирає обертів. Народні депутати збирають підписи і намагаються скасувати результати голосування за проект № 1558-1. Не встигли активісти «кредитного майдану», які уже майже рік влаштовують акції протесту у столиці, повірити у свою перемогу, як удача вислизнула з їхніх рук. Одразу після вечірнього голосування міністр фінансів України Наталія Яресько заявила: потенціальні втрати банківської системи від такого кроку становитимуть 95 млрд. грн. Мінорну мелодію у коментарях підтримав і Нацбанк: «Якщо усі кредити, надані фізичним особам в іноземній валюті, конвертувати в гривню за курсом 5,05 грн. за долар, то банківська система зазнає збитків на суму майже 100 млрд. грн.». Засудив активність народних обранців щодо цього питання і Президент країни. Згодом і самі депутати почали відкликати свої голоси... Експерти не сумніваються — майбутнього у цього популістського документа немає: або гарант Конституції його ветує, або результати голосування буде скасовано через порушення процедури. У результаті все повернеться назад. От тільки чи вирішить це основне питання: що робити людям, які не можуть за нинішнім курсом сплачувати свої споживчі кредити, взяті у валюті.
На початок травня валютні кредити населення, за даними НБУ, становили майже 5,9 млрд. дол.
У тому, що проголосований депутатами проект деструктивний і руйнівний для банківської системи, переконана більшість неурядових експертів. Суть його: зобов’язати банки конвертувати усі споживчі кредити, що були взяті в іноземній валюті, за курсом на момент укладання договорів. Йдеться про нині нереальні 5,05 грн. за один «вічнозелений». Коментувати таке рішення мають не економісти, а політологи, переконаний колишній заступник голови НБУ Олександр Савченко: «Цей закон — передвиборна агітація. На мою думку, парламент перевищив свої повноваження і почав втручатися у сферу діяльності, де він некомпетентний».
І якщо політичні дивіденди перипетії довкола розгляду законопроекту уже приносять, то проблеми валютних позичальників і досі далекі від розв’язання. «Ідеться про майже 1 млн. осіб, або 100 тис. сімей. Після девальвації їхні життя перетворилися на каторгу. Вони повинні працювати безкінечно. Тому що виплатити за нинішнім курсом валютну позику звичайна сім’я просто не може. З другого боку — багато банків саме через неповернення валютних кредитів стають банкротами», — розповідає О. Савченко.
Розв’язати ці проблеми, переконаний експерт, має Національний банк. Точніше — він би міг уже давно поставити крапку у цьому питанні. Як варіант — надати спеціальне рефінансування на підтримку банкам, які видали валютні кредити. «Йдеться про довгострокове рефінансування на 5—6 років. Це можна було б зробити і сказати: банки, які його отримали, мають переукласти угоди із позичальниками. Якщо одночасно із цим кроком НБУ припинить безпідставне рефінансування «банкрутів» чи примусить фінустанови, які отримали рефінансування раніше, повернути його, це теоретично не вплине ні на курс, ні на інфляцію», — вважає Олександр Савченко. І це лише один механізм. За бажання, мовляв, можна було б розробити й інші компромісні рішення.
Утім, чи наважиться центробанк нарешті втрутитись у процес? «З самого початку НБУ зайняв дуже жорстку позицію: мовляв, він не має до цієї проблеми жодного відношення. Але саме він повинен координувати усі перемовини і розробити обов’язкові для всіх сторін правила», — каже колишній заступник голови НБУ Сергій Яременко.
Експерти переконані: це питання уже давно можна було вирішити, якби НБУ виконував свої зобов’язання. І перше, що він повинен був зробити, — нарешті порахувати масштаби проблеми валютних позичальників: загальну величину кредитів, їхній розподіл за банками. «Не чув жодної заяви з цього приводу, тому можна припустити, що до сьогодні немає статистики щодо споживчих кредитів у розрізі за банками, за видами, первинний він чи куплений на ринку боргових зобов’язань... До речі, левова частка активістів «кредитного майдану» — це люди, які купили цей борг за правилом переуступки», — каже експерт Андрій Блінов.
Є у цьому процесі і роль для парламенту — обрати таке керівництво Нацбанку, яке здатне своїми інструментами розв’язати проблему без галасу та журналістів. Але це привело б до того, що про це питання не можна було б говорити на ток-шоу, вносити його у передвиборну програму і просто піаритися на ньому.
Тим часом, за підрахунками активістів «кредитного майдану», в Україні з 2008 року 230 валютних позичальників покінчили життя самогубством, не витримавши тиску з боку банків та колекторських фірм. Активісти «майдану» збираються продовжувати боротьбу за реструктуризацію власних боргів. Експерти сподіваються, що і влада долучиться до пошуку реальних шляхів порятунку валютних позичальників, які справді опинилися на межі виживання. Між іншим, від початку у парламенті обговорювали менш популістську ініціативу. Закон про реструктуризацію валютних споживчих кредитів мав бути іпотечним — стосуватися лише тих позик, які бралися на придбання першого і єдиного для сім’ї неелітного житла. Звичайно, вони самі винуваті у тому, що ризикнули брати кредит у доларах у нашій країні. Але в тому, що національна валюта знецінилася у рази, провина лежить на інших, а відтак — і частина відповідальності.