Навіть обіцянка Микити Хрущова помилувати не змусила першого ректора української Академії мистецтв Федора Кричевського створити портрет «батька народів». Своїм учням Митець зізнався: «Бачите, малювати всяких временщиків-фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє». Вірний сану українського художника, Федір Кричевський помер 1947 року в Ірпені за мольбертом від голоду...
Змалку мріяв про малярство
22 травня 1879 р. в місті Лебедині Сумської області у родині земського фельдшера Григорія Якимовича Кричевського та Параски Григорівни народився майбутній митець — Федір. Дитинство його проходило в селі поруч із сімома братами-сетрами (до речі, найстарший Василь — майбутній видатний український художник, графік і архітектор). Достатки батьків були замалими, тому дітям довелося прокладати життєвий шлях власними силами.
Федір відмінно закінчив чотирирічну школу у с. Ворожба і палко бажав учитися малярству. В цьому його підтримав граф В. Капніст, нащадок поета Василя Капніста. У його маєтку Федір Кричевський ознайомився з галереєю козацьких портретів, колекцією живопису та графіки, багатою бібліотекою. Там хлопець почав копіювати українські парсуни. Далі допоміг випадок: молодик показав свої малюнки Шапошникову, приятелю художника К. Савицького (того самого, який писав ведмедів на картині І. Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»). Савицький оцінив талант юнака, дав притулок у своєму домі й підготував до вступу на малярське відділення Московської школи малярства, скульптури й архітектури. Так Федір став студентом училища.
За «слабкість любити рідне»
У 23-літньому віці в складі делегації від царського дому Федір потрапив до Лондона, робив замальовки церемонії коронації Едуарда VІІ, відвідував музеї. Наступного року вступив до Петербурзької академії мистецтв у майстерню І. Рєпіна та Д. Кардовського. Однак невдовзі через хворобу печінки та відсутність коштів довелося залишити навчання. Федір повернувся на батьківщину і, поселившись у старих Мясоєдових, опановував живопис самотужки: багато працював на натурі. Часто їздив до села Шишаки на Полтавщині, де познайомився з Лідією Старицькою. Вона стала його Музою.
Через чотири роки художник відновив навчання в академії у майстерні баталіста Ф. Рубо, паралельно відвідував скульптурну майстерню та студіював техніку офорта. І вже у 1910-му Федір створив конкурсну картину «Наречена», яка й дала йому можливість відвідати Австрію, Італію, Німеччину та Францію за рахунок академії. Творчим звітом про подорожі було полотно «Молодиці» («Весільний обряд в Україні»). Навіть закордонні мандрівки не полонили митця більше від українських мотивів. Через «предерзость» і «слабость любить все родное» Ф. Кричевському було відмовлено у пенсіонерському утриманні.
Заради мистецтва
Після повернення в Україну Федір Григорович викладав у Київському художньому училищі, став його директором. А в 1917-му взяв участь у створенні Української академії мистецтв і був обраний її першим ректором. Усю енергію й організаційний хист він віддав цьому закладу.
Коли більшовики в січні 1918 р. захопили Київ, вони за тижні свого панування розстріляли понад п’ять тисяч осіб цвіту української інтелігенції. Академія була зачинена, професори й студенти переховувалися. На посаді ректора Кричевського замінив Георгій Нарбут. Потім приміщення закладу зовсім забили. Але академія існувала, студенти ходили до професорів додому і працювали там. У липні професора Олександра Мурашка пристрелили якісь типи в чекістських шкірянках... Щоб знищити інтелігенцію, у 1919 р. більшовики організували штучний голод. Частина професорів виїхала до села, щоб вижити. Федір Кричевський подався до с. Шишаки, де колись придбав і перебудував звичайну хату. Згодом оселя стала філіалом академії на час літньої практики студентів.
1927 року Ф. Кричевський написав славетний триптих «Життя», в якому показав красу людей з народу, їхню моральну силу та велич, стриманість і стійкість. Триптих експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном: мав великий успіх на Міжнародному конкурсі у Венеції, у Копенгагені, Варшаві.
У Федора Кричевського не було творів із радянської тематики. Коли в Україні розпочався процес згортання політики українізації, в Київському художньому інституті створилася атмосфера шпигунства й доносів, наклепів і провокацій. Федір переїхав викладати до Харкова. У червні 1939 р. братам Федору й Василю Кричевським присвоєно ступінь докторів мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 р. (також разом) першим в Україні дали звання заслужених діячів мистецтв УРСР.
Втеча
На початку війни художник ухилився від евакуації до Уфи. Старий хворий професор залишився на окупованій території. Восени 1943-го він залишив столицю і разом з іншими втікачами намагався виїхати на Захід, де вже перебував брат Василь. Доля закинула Федора до Кенігсберга, де він влаштувався креслярем на заводі. Але Червона армія оточила місто, і він потрапив у лабети СМЕРШу. Рік катувань... Вижив. Пішки через Польщу добрався до Києва, де його знову чекало ув’язнення. Випустили його вже зовсім хворого.
Ф. Кричевського позбавили звання заслуженого діяча мистецтв. Їм з дружиною ніде було жити: квартира зруйнована під час бомбардування, дача в Шишаках згоріла. Деякий час мешкали у друзів на Куренівці. Їм допомагали В. Заболотний (тоді президент Академії архітектури УРСР) і С. Грабовський. Однак спецслужби виселили Кричевських під контроль у селище Ірпінь. Там художник і помер від голоду 30 липня 1947 року.
Запоріжжя.
Одна з картин триптиху «Життя» — «Сім’я».
Автопортрет.
Фоторепродукції надані автором.
