Перше іноземне слово, яке вивчив мій сільський сусід, сімдесятичотирирічний Володимир Семенович, було «нетто». Тоді Семеновичу ледве виповнилося шість літ. І сталося це в повоєнні голодні роки. А «вчителем» іноземної мови виступив колгоспний конюх дід Архип.
З настанням сезону діда Архипа знаряджали перевозити мішки цукру із заводу до колгоспної комори. Так сталося, що у діда своїх дітей не було. Бог обділив. Тож всю любов до малечі старий дарував сусідській дітворі. Одним з проявів любові було те, що у поїздку за цукром він брав когось із малечі. Головна вимога діда Архипа, щоб про поїздку знали батьки, а «юний помічник фуражира» мав при собі невеличку полотняну торбинку. Але про торбинку вже ніхто не мав знати.
Оскільки Семенович був улюбленцем дідуся Архипа, то найчастіше поїздки випадали саме йому. І щоразу маленький Володя повертався з подарунком від дідуся — торбинкою цукру за пазухою. Ото вже сім’я смакувала справжнім солодким чаєм з листочків вишні, стебел малини і листя смородини.
А добував цукор дідусь досить просто. Дорогою до дому зупиняв підводу біля болота, вирізував тонку трубчату стеблину очерету. Один кінець очеретини дід обрізав під скосом. Далі саме гострим кінцем очеретини акуратненько протикав мішковину. Щоб не пошкодити полотно, він постійно крутив трубочку в руках. Раз, два, три... І з трубочки, за помахом рук чарівника діда Архипа, сипався цукор... Підставляй лишень торбинку.
Далі дідусь промовляв одну і ту саму фразу: «А зараз відновимо нетто...». І перед самісіньким селом заганяв коней на водопій у ставок. Маленькому Володі здавалося, що дідусь аж надто довго напував коней. Ті вже й самі хотіли вийти на берег, а старий все натягував віжки і командував: «Т-п-р-у!... Стояти... Нетто не натяглося...». Що таке «нетто», де воно натягується, малий не розумів. А дід не пояснював, натягував лише віжки, щоб стримати коней. Дома батьки також відмахувалися від запитань малого: «Менше слухай Архипа. Не запитуй нікого про це...» І лише згодом у школі вчителька пояснила Володі значення слів іноземного походження «нетто» і «брутто». А відтак, опановуючи шкільні предмети, він уже сам докумекав, як водяні випари ставка впливали на нетто мішка з цукром.
Наступного сезону цукор перевозив вже інший їздовий. Дорослі казали, що за гостинці для дітей якоїсь ночі діда Архипа кудись загребли. Пропав ні за цапову душу. Слідом за чоловіком виїхала із села і дружина діда Архипа бабця Степанида. На якесь поселення. Більше в селі їх ніхто не бачив. А лексикон Володі збагатився ще одним словом — «декабристка». Так люди почали називати бабу Степаниду. Про героїчний вчинок дружин декабристів Володя дізнався зі шкільного підручника трохи згодом. Ось така солодка історія з гіркуватим присмаком.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
