Так охарактеризував свою роботу під назвою «Укри», нещодавно видрукувану у столичному видавництві, відомий письменник і кінорежисер Богдан Жолдак.
Загалом, каже автор, писав її поспішаючи і фактично на одному диханні. Так само швидко спрацювало й видавництво. Тож фактично це перша книга про події на сході, про наших мужніх вояків.
— Поспішали ще й тому, що назва «Укри» нині дуже на слуху, популярна і нам не хотілося, щоб хтось першим скористався нею, — поділився секретом видавець Іван Малкович. Проте, мабуть, це не єдина причина, адже аудиторія таки потребує такої літератури, ми маємо розповідати про наших героїв. Причому швидко й оперативно, бо сам час надто пришвидшився, спресувався, і нам треба відповідно реагувати.
— А про що нині можна писати? — питає Богдан Жолдак. — Ми ж живемо в цьому кошмарі, і доки ця енергія рухає нами, ми це робитимемо.
Чого не скажеш про реакцію військового начальства на події, що відбуваються. Як зазначив Богдан Жолдак, книга вже була готова, і тут до нього звернулися з Міністерства оборони, мовляв, хочуть видати щось для бійців, які нині в зоні АТО, чи чогось немає на прикметі.
— Кажу: є. Вони почитали, подивились, кажуть, подавайте, у нас буде конкурс, і якщо книга виграє, ми її видамо. Згодом з’ясувалося, що конкурс нескоро, що й грошей уже на нього забракло. Одне слово, бійцям довелося б довго чекати.
Книга вийшла з присвятою юному герою Жорі Тороповському.
Каже, випадково дізнався про нього, коли у одного хлопчика почалася депресія — вбили його однокласника. З того все і почалося.
Загалом історію Жори Тороповського, зовсім юного хлопчини із Бориспільщини, без сліз годі переказувати. Він простояв весь Майдан, а потім добровольцем пішов на фронт. Кажуть, був таким заповзятим, що ворог боявся його як вогню і навіть обіцяв винагороду за його голову. Чи отримав її убивця Жори, історія замовчує, хоча розправилися з патріотом дуже цинічно. Жору вбили в поїзді, коли той повертався з короткострокової відпустки на фронт.
Спочатку розповідь про Жору була видрукувана у «Літературній Україні». Тоді автора розшукала мама Георгія Тетяна Миколаївна. Жінка була і на презентації видання.
Загалом книга складається з невеличких оповідань про нинішнє непросте сьогодення. Звісно, не обійшлося й без художнього вимислу. Проте, каже автор, дуже багато епізодів, які він, уже написавши їх, фактично передбачив.
На фронті воював один із випускників Богдана Жолдака, тож автор увів у тест дуже схожий персонаж. Дав йому позивний «Влад Столиця». Пройшов час, і вони зустрілися. І яке ж було здивування, коли Влад повідомив, що носив на війні саме псевдо Столиця. Може, тому в автора, який бачить наперед, запитали, чи не знає, бува, коли закінчиться війна. Та Богдан Олександрович не став прогнозувати, а лише зазначив: коли чоловіка з Кремля перенесуть у Мавзолей, і хотілося б, щоб це було якомога скоріше.
Є в «Украх» і дещо якщо не комічні, то, принаймні, трагікомічні розповіді. Так, в одному з оповідань йдеться про зустріч «укропів» із місцевим населенням. Проходячи вулицею, унюхали наші хлопці запах вареної картоплі в одній із домівок. І так їм закортіло домашньої їжі. Думають, як би напроситися в гості? Та знаючи, що більшість місцевих називає їх фашистами й бЕндерівцями, вирішили не ризикувати. Спочатку зняли свої шеврони, замаскувалися під «ополчєнцев» — і до хати. У хаті жінка. Ну, вони відрекомендувалися, і ту понесло: як прокляті фашисти зґвалтували її доньку, як вона просила, як пропонувала себе — та ні! Звісно ж, сіли до столу, жінка дістала самогон. І вже як добре наклюкалась, почала скаржитися на тяжку долю, що сама-самісенька на цьому клятому білому світі.
— Ах ти ж... — кажуть хлопці, — а як же донька?!
Ну а відповідь всіма очікувана: «Ну нєт, но могла би бить...»
Богдан Жолдак вважає, що головна сила книжки — це гумор. І тут важко не погодитись. Адже гумор і оптимізм завжди допомагали в тяжкі часи.
