Застати вдома відомого фермера з Новоукраїнського району Леоніда Косенка виявилося справою не з легких. У телефонному режимі пояснює, що часу в нього обмаль — через п’ять хвилин забирає місцевого ветеринарного лікаря та вирушає за кільканадцять кілометрів на ферму господарства з нагальною справою — потрібно каструвати кабанчиків (вони, як виявилося, різні — від кількох до майже чотирьохсот кілограмів вагою). Але й п’яти хвилин для початку зустрічі було достатньо...

«Чому вирішили розводити свиней?» — запитую дорогою, передбачаючи, з чого почнеться відповідь — мовляв, рятувати треба тваринництво, а якщо з розумом — справа прибуткова... Та все виявилося значно прозаїчніше. «Треба забезпечити нормальне харчування працівників...» — пояснює родоначальник хліборобського роду.


Знаючи, що до останнього часу Леонід Федорович у свої 73 роки залишався палким прихильником тваринництва і, як кажуть, віддавався йому сповна, розпитую далі. Виявляється — кількасот голів великої рогатої худоби, стільки ж овець та ще більше свиней господарство утримувало кільканадцять років поспіль. Наразі ж, так і не дочекавшись від держави реальної допомоги у розв’язанні проблеми з закупівельними цінами, вирішили з ВРХ розпрощатися. Зосередили свої зусилля на розведенні свиней та овець. Найперші аргументи — наявність кормів та необхідність отримувати продукти харчування належної якості.


Перший млинець — традиційний


Свого часу, зустрічаючись у сімейному колі, Косенки разом із найближчими родичами часто заводили розмову про те, чи не почати самим господарювати на землі. Зважилися не одразу. Почали в далекому вже нині 1994 році з земельної ділянки лише в 33 гектари. Сьогодні в обслуговуванні фермерського господарства «Землероб» — уже 2000 га землі. За всі ці роки пережити працьовитій родині довелося чимало. Бо розпочинали в кількох напрямах — теоретичному, фінансовому й технічному — фактично з нуля. Хоч і з надзвичайними зусиллями, але поступово, не вилазячи з ремонтів, створили потужну базу господарства. А ще — відновили віру людей у те, що ніхто не збирається їх дурити, а хоче допомогти.


Перші великі врожаї кукурудзи «Землероб» фактично подарував власникам елеваторів та зерносховищ. Траплялося, здавали зерно, коли його вартість становила 700 гривень за тонну, а отримавши після зберігання, виходили в кінцевому результаті на 100 гривень збитку. Тому на черзі стало будівництво власних токів, зерносховищ, сушарок. Сьогодні це  сфера діяльності зятя Олександра.


Земля віддячила врожаями


Юнацьке захоплення Станіслава Косенка технікою, механізаторською справою не одразу перейшло в усвідомлене професійне ведення фермерської справи, але стало в ній вагомою підмогою. Самостійно він освоїв ази агрономії, а з часом довів їх до належного рівня, що дає змогу мислити нестандартно і працювати за найновітнішими технологіями. Дбаючи про землю та не забуваючи про її майбутнє.


«Ми теж колись солому палили, — зізнається Станіслав Леонідович. — Але з часом зрозуміли — краще повернути цю безцінну органіку в землю, допомогти її засвоїти. І земля почала віддячувати врожаями...»


Старанність, облік, прагматичний підхід дали змогу Косенкам поступово відмовитися від використання чужої техніки, ангарів, зерносховищ та банківських кредитів. Але робили це не за рахунок працівників, як часто дозволяють собі деякі горе-господарники, не виплачуючи чи мінімізуючи заробітну плату та використовуючи майже дармову робочу силу поставлених у безвихідь людей. Для прикладу, комбайнери в період жнив отримують тут по 15—18 тисяч гривень. Часто це вдвічі більше, ніж в інших господарствах.


За все — гуртом


Досить відчутно допомагають чоловікам жінки родини. Мама Олена займається домашніми справами, птахівництвом, харчуванням. Невістка Оксана взяла на себе кадрові та юридичні питання, дочка Тетяна — економічні.
Садівництво, городництво та багато інших, не таких великих ділянок роботи, — за молодшим Косенком — дідовим тезкою Леонідом. «Нехай поки що набиває руку», — зауважують кожен окремо, але по-однаковому, і дід, і батько. Й обидва — з відчутною гордістю. Адже впевнені — сімейну хліборобську династію буде кому продовжити, правнука, який нещодавно з’явився на світ, на правильний шлях настановити.


Кажуть, гуртом і батька легше бити. Але немає за що. Швидше — вклонитися до землі за батьківську науку, неспокійну вдачу та працьовиті руки.


Зауважу, що в багатьох господарствах уже давно забули, що таке організація харчування для працівників. «Тормозок» із дому — єдине для них підкріплення. У Косенків усе по-іншому. У найгарячішу пору вони залучають до роботи понад 70 працівників — місцевих мешканців. Роботу оцінюють гідно та розуміють, що успішне її виконання залежить, зокрема, й від поповнення енергетичних затрат. Тому обід, а коли треба, то й вечерю, доставляють кожному на робоче місце.


Майже півтисячі жителів сіл Воронівка та Ульянівка з цікавістю кілька років спостерігали, як родина Косенків бореться з життєвими труднощами, долає негаразди, створює свою справу власними руками. А придивившись та побачивши результат, потяглися до них, бо зрозуміли — вони справжні господарі. Віддали паї, прийшли працювати.


Підшефні села «Землероба» розташовані так, що з районного центру потрапити до них, особливо в негоду, раніше було не просто, хоч і не надто далеко по прямій. Сьогодні ж це можна зробити швидко та безпечно насипним шляхом, облаштованим господарством. За рахунок пробитих свердловин населення забезпечено питною водою. З’явилася у Воронівці й власна церква. А найголовніше — люди, маючи роботу та отримуючи певні матеріальні й соціальні блага, відчули себе потрібними. Отже — село житиме.

Новоукраїнка — Воронівка — Кіровоград.

ФАКТ

За використання земельного паю в господарстві «Землероб» видають по тонні пшениці, ячменю та кукурудзи, 100 кг насіння соняшнику, 50 кг цукру. Безплатно обробляють городи...

 

Довідково

Середня урожайність пшениці у «Землеробі» становила 48 ц/га, ячменю — 32 ц/га. Середня урожайність зернових по області — 33,2 ц/га.

 

Станіслав і Леонід Косенки на тракторній бригаді.


Фото автора.