У вирі парламентської передвиборної кампанії у Польщі, яка завершиться 25 жовтня, практично відійшов у тінь референдум, що відбудеться вже за місяць — 6 вересня. Утім, питання, винесені на голосування, у майбутньому можуть кардинально змінити функціонування політичної системи країни.
Поляків запитають, чи підтримують вони введення одномандатних виборчих округів під час виборів до Сейму (нижньої палати парламенту); чи погоджуються, аби було збережено існуючу систему фінансування партій з державного бюджету, а також пропонується висловити позицію стосовно «запровадження загального принципу вирішення будь-яких сумнівів щодо тлумачення податкового законодавства на користь платників податків». Щоправда, останнє питання стало неактуальним після того, як у липні Сейм проголосував за зміни до Податкового кодексу, якими цей принцип уже введено.
Що ж стосується перших двох запитань, то нині вибори до Сейму відбуваються за пропорційною системою з відкритими списками. Тобто виборець голосує не лише за партію, а й за конкретного кандидата з її списку в даному багатомандатному окрузі, а депутатське посвідчення отримують не лише лідери списку, а й ті з кандидатів, котрі одержали найбільшу кількість голосів на місцях. А право на фінансування політичних партій з держбюджету отримують політичні сили, які в ході виборів до Сейму набирають не менше 3% підтримки.
Ініціатива такого референдуму з’явилася у президента Броніслава Коморовського як відповідь на результати першого туру травневих президентських виборів, коли понад 20% голосів було віддано за Павла Кукіза, який фактично «переконав» виборців гаслом про необхідність запровадження одномандатних округів. Оголошення референдуму не додало голосів Коморовському, який, до речі, завтра передає владу переможцеві виборів Анджею Дуді. Зате стало міною уповільненої дії для головних політичних сил країни — правлячої Громадянської платформи і опозиційної «Право і справедливість», члени яких у кулуарах щиро зізнаються, що їх абсолютно влаштовують чинні системи виборів і фінансування. До речі, як аргумент наводять негативний приклад України, де мажоритарна система (що діяла свого часу) та відсутність фінансування політичних партій із держбюджету становлять основу «несамовитої політичної корупції». Проте крапку в питанні внесення змін до Конституції все одно поставлять депутати Сейму, які можуть і не погодитися на запровадження «мажоритарки».
Варшава.
