За багато років журналістської праці довелося бачити різних сільських голів. Одні, перемігши на виборах, тихо відсиджували всю каденцію (деколи й не одну). Інші активно вирішували власні питання, намагаючись «витиснути» максимальну вигоду з посади. Таких, що вірою і правдою служать громаді, насправді не так і багато. Серед них — сільський голова Лосятина, що у Кременецькому районі на Тернопільщині, Надія Залевська.

За роки свого головування, тобто з 2006-го, Надія Яківна зуміла залучити для розвитку свого і навколишніх сіл, що входять до сільської ради, дев’ять проектів з іноземними інвестиціями на загальну суму майже 21 мільйон гривень. Прийшла по суті у село-руїну. Дороги розбиті, соціальні об’єкти ледве животіли, люди масово виїжджали на заробітки... З чого почати? Порадилася з керівником Кременецького молокозаводу, депутатом районної ради Марією Задворною, і вирішили створити кооператив «Лосятинське молочне джерело». Але джерело било слабо: потрібно було оновлювати стадо. Почала шукати проекти, за допомогою яких це можна реалізувати. З’ясувалося, що гроші знайти легше, ніж переконати людей, що робиться це заради їхнього блага. Ніхто не вірив, казали, що безплатний сир лише у мишоловці. За умовами проекту породистих свиней і корів давали безплатно, але приплодом треба було поділитися з односельцями. Спочатку було багато охочих, але коли привезли свиноматки, Надія Яківна мало не плакала: майже ніхто не прийшов. Та коли побачили, що то за красуні, довелося розігрувати мало не у лотерею. Нині господарі тримають до 30 і більше свиней, по кілька голів худоби.
Другим був кооператив «Ягідний край». Здавна у цій місцевості вирощували полуниці. Колись з Кременеччини возили їх не лише до Києва, а й до Москви, працювали консервні заводи, а згодом ягідні плантації почали скорочувати через обмежений збут. Та співпраця з Агентством США з міжнародного розвитку (USAІD), французькою компанією «Данон», фондом «Хайфер Інтернешнл», міжнародним благодійним фондом «Добробут громад» дала імпульс для нового напряму розвитку Лосятина. За селом заклали 50 гектарів полуниці, високопродуктивні саджанці роздали й людям. Хто хоче — здає врожай у кооператив, а ні — збувають самі на ринках. Створено й першу сімейну полуничну ферму. У сезон до Лосятина приїжджають селяни не лише з Кременецького, а й сусідніх районів. «Заробіток трохи менший, ніж у Польщі, — ділилися зі мною місцеві заробітчанки, — зате ми вдома, біля своїх дітей, батьків, чоловіків. Не все грошима вимірюється». Вирощують не лише полуницю, а й малину. Її також можна реалізувати через кооператив. Біля кожної хати є свої міні-плантації з ягодами.
«Лосятинський кооператив став моделлю того, що можливо зробити в сільській місцевості України, він слугує демонстраційним майданчиком для інших кооперативів, малих і середніх виробників з усієї країни. Сюди варто приїхати, щоб ознайомитися з кращими практиками, щоб у подальшому розповсюдити їх у своїх селах», — вважає директор місії USAІD Джед Бартон. Нещодавно у селі створено ще один кооператив — з виготовлення брикетів з соломи та зрізаних стебел малини, що дасть змогу заощаджувати взимку на обігріві будинків селян і соціальних об’єктів. А ще запрацювала потужна морозильна камера. Все це — робочі місця для села.
Загалом у кооперативах створено понад 300 робочих місць. Переважно сезонних, а Надія Яківна мріє про постійні: відкрити у селі підприємство з переробки ягід, сімейні ферми з виробництва молока. «Якщо наших селян забезпечити доїльними апаратами, то вони могли б здавати молоко за вдвічі більшими цінами», — ділиться новими ідеями. Люди матимуть постійну роботу, а громада — додаткові надходження для свого розвитку. Бухгалтер за фахом, вона звикла прораховувати все до найменших дрібниць і бачити вигоду передусім для людей. Каже, що вони тяжко працюють і заслуговують на краще життя. Тепер реалізовує проект зі створення сімейної амбулаторії. Хоче залучити до нього науковців з Тернопільського медичного університету, оскільки переконана, що про здоров’я треба дбати змалку. А ще на території Лосятинської сільської ради відремонтовано дороги, школи, не поступиться міському дитячий садок. Візитівка села — художня самодіяльність. На сцені місцевого клубу — старі й малі, а це також доказ єдності громади, єдності поколінь.
Надія Залевська багато встигла зробити для людей. Врахуйте, без місцевих олігархів і земельних магнатів, які, треба визнати заради справедливості, інколи дбають про розвиток своїх родових сіл і центральних садиб. У неї ще багато ідей, які вона хоче реалізувати. Не переживає, виберуть її знову чи ні: зрештою, бухгалтери завжди затребувані. Переживає за те, щоб не пропало те, що здобуто багаторічною тяжкою працею, і не відкинуло б село знову назад. А така загроза є. Надія Яківна вважає, що з приєднанням до почаївської територіальної громади Лосятин може втратити імпульс для подальшого розвитку. В обласній державній адміністрації вирішили, що у Кременецькому районі достатньо двох громад: кременецької і почаївської. На зборах своєї громади лосятинці вирішили жити самостійно. Тим паче що фінансові розрахунки свідчать, що їм це до снаги. Не проти приєднатися до них і мешканці навколишніх сіл. Та це законне право громад Надії Яківні доводиться обстоювати у високих кабінетах. Нещодавно виступила і на сесії обласної ради. Чи дослухаються чиновники? Адміністративно-територіальна реформа, звичайно, назріла, але чи варто всіх стригти під один гребінець? Та й поспіхом у такій глобальній справі можна наламати дров.

Тернопільська область.

 

Надія Яківна із внучкою Іринкою.

Фото автора.