Аграрії Луганщини схвильовані: на їхню продукцію навішено ярлик «із зони АТО», який відлякує споживача

Проведення хліборобського свята «День поля» в умовах антитерористичної операції, швидше за все, продиктовано необхідністю, а не просто традиційним підбиттям підсумків своєї праці. Стояло завдання на прикладі фермерського господарства «Агротранс» показати досвід вирощування соняшнику в зоні ризикованого землеробства й головне — привернути увагу до проблем аграріїв, які з’явилися у зв’язку з веденням бойових дій на Донбасі.

Голова фермерського господарства «Агротранс» В’ячеслав Пономаренко (на знімку), він же — голова правління громадської організації «Союз роботодавців агропромислового комплексу Троїцького району», показав поля соняшнику й розповів про проведений експеримент у своєму господарстві:
— Ми посадили соняшник різних гібридів, причому однаковими сівалками й з однією висотою, вносили однакові мінеральні добрива. Одне слово, створили однакові умови. Уже видно, який гібрид має підвищену стійкість до паразитів і до наших кліматичних умов, а який їх не витримує. Коли врожай буде зібрано одним комбайном за один день, тоді побачимо, який гібрид заслуговує на увагу. Поки що посіви радують. Під соняшник цього року ми відвели 980 гектарів, що становить 40 відсотків посівних площ. На інших 1400 га — зернова група. До речі, наше господарство посіло перше місце в районі зі збирання зернових, зібравши 4300 тонн зерна, за врожайності 32,4 ц на круг. Хоча рік був важкий, посушливий.
— З реалізацією соняшнику є труднощі?
— Поки що проблем не бачу. Недавно харків’яни відкрили в нашому районному центрі олієпресовий завод, є таке виробництво й у сусідньому Сватовому. За соняшник ми спокійні. А от коли пшеницю пропонуємо — споживач крутить носом. Ячмінь теж особливого попиту не має. Дуже ускладнює роботу та обставина, що наш район розташований далеко від залізничних вузлів, а від найближчого морського порту — взагалі найдальший. Логістична складова в ціні зерна занадто велика. Звичайно, раніше, коли ми тісно співпрацювали з підприємством «Луганськмлин», проблем з реалізацією зерна не було. Сьогодні наш головний компаньйон залишився в Луганську, і нам доводиться налагоджувати нові зв’язки, укладати контракти з іншими споживачами. Нині ми більше зав’язані на Харківську область. Луганщині зернова продукція не потрібна, адже вся переробка залишилася на боці «ЛНР». Це створює великі проблеми. Наш район щороку менш як 100 тисяч тонн зерна не збирає. Соняшнику — майже 60 тисяч тонн. Тобто обсяги врожаю в районі гарні.
— Аграрний фонд працює з вами?
— Повинен працювати. Наше зерно заслуговує на увагу. Аграрний фонд діє за якісними ГОСТівськими нормативами: щоб укусів клопа не було, клейковина відповідала вимогам тощо. Але далі цього інтерес до нас не виявляється. Ставлення до Луганської області з боку міністерських чиновників таке, начебто такого регіону не існує взагалі. Але ж ми — частина України. І в умовах проведення АТО з’являються проблеми, які можна розв’язати тільки за допомогою держави.
— А що передусім має зробити уряд?
— Наприклад, установити тверді закупівельні ціни. Потрібно, щоб Аграрний фонд працював на ринку. Тому що нас сьогодні серйозно ображають: великі покупці домовляються між собою щодо сезонних знижок і скидають ціни. Скажімо, три-чотири тижні тому завод закуповував наш соняшник по 8800 — 9000 гривень за тонну, а сьогодні озвучив нову цифру сезону: від 6500 до 7500 гривень. З попитом нинішня закупівельна ціна ніяк не пов’язана. Тут держава могла б утримувати на ринку хоча б нижні межі ціни. Щоб ми знали, за що працюємо. А то діємо наосліп: сіємо, оремо, збираємо — і не знаємо, що із цього візьмемо. Виграємо — добре, програємо... витремо сльози й — далі працюємо. Ми ж не хазяї торговельного намету: немає покупця — закрилися. Земля чекати не може. Щоб вона почала давати віддачу, над нею три-чотири роки треба працювати, викладатися, щоб одержувати гідні врожаї.
— Нинішні труднощі прямо пов’язані з подіями, що відбуваються в нас у країні, — приєднується до розмови голова Троїцької районної державної адміністрації Олександр Іванов. — Наприклад, сьогодні склалася серйозна ситуація з логістикою. У світлі подій, що відбуваються, ставлення до області загалом негативне. Коли в інших регіонах країни дізнаються, що зерно має луганську прописку, відмовляються укладати контракти. Гадаю, таке ставлення пов’язане із блокпостами, із труднощами проїзду. Як відомо, є і обмеження з вивезення продукції. Залізниця через Троїцький район проходить, але це гілка «Луганськ — Росія» і йде вона в бік РФ. Отже, вивозити продукцію в інші області України за допомогою залізниці можливості немає, а автомобільний транспорт багатьом не по кишені. Ми, зізнаюся, уже йдемо на хитрість. Коли в мене запитують по телефону: «А де ваш Троїцьк?», я не уточнюю, що це на Луганщині, а відповідаю так: «Поруч із Куп’янськом». Люди не знають, що на півночі Луганщини, конкретно в нашому районі все спокійно. Загалом наша область асоціюється з територією, охопленою бойовими діями, небезпекою тощо. Це заважає аграріям. Крім того, кордон із РФ нашого Троїцького району становить 103 км. Ми перебуваємо, так би мовити, в кишені. На півночі — Росія, куди нам закрито шлях, на заході — Харківська область, на споживчий ринок якої потрапити важко. Там надлишок своєї продукції. Тим паче, якщо врахувати, що Росія перестала купувати українські продукти у зв’язку із санкціями.
— Але ж у Луганській області сьогодні дислокується значна кількість військових підрозділів. Поставляти їм сільгосппродукцію із Троїцького району набагато простіше й ближче, ніж із центральних складів.
— Військовослужбовцям продукти харчування везуть волонтери. Військові частини настільки зав’язані на своє керівництво, на своїх колишніх постачальників, що ми до армії не маємо жодного стосунку.
— Уряд хоч чимось допомагає?
— Він допомагає тим, що не заважає, і ми цьому раді.

Луганська область.

Фото автора.