Життя — Вітчизні, честь — нікому

Наталія ІСІПЧУК, Іван ЗАГУРСЬКИЙ.

2 вересня 2015 1903

3 вересня у центрі Сум буде відкрито пам’ятний знак на честь полеглих в зоні АТО бійців 27-ї Сумської реактивної артилерійської бригади. Саме того дня 2014-го, захищаючи Вітчизну, героїчно загинули 24 воїни на той час глибоко засекреченої військової частини. І хоча донедавна навіть на натяк про неї у ЗМІ було накладено табу, вороги після того бою називали її бійців невловимими месниками і дияволами, пропонуючи за їхні голови запаморочливі нагороди.

Бригада особливої секретності

Про життя 27-ї Сумської реактивної бригади в зоні АТО варто було б зняти кіно «Герої нашого часу». Принаймні таке враження залишилося в нас після розмови з офіцерами бригади Олегом Гаврилюком та Костянтином Гладченком.
«Більше року тому ми пішли добровольцями, щоб захищати Україну, —розповів заступник командира батареї старший лейтенант Костянтин Гладченко. — Вчорашні робітники заводу, чиновники, економісти, навіть депутати і бізнесмени, які були серед нас, поступово освоювали військову професію і демонстрували свої вміння у найгарячіших точках. Воювати довелося на потужних військових машинах — «Ураганах», ракети яких летіли на десятки кілометрів і влучали точно в ціль. До речі, сьогодні, згідно з Мінськими домовленостями, ця зброя не застосовується українською армією».
Довгий час інформація про бійців та їхні бойові подвиги була немов під грифом «цілком таємно», адже ворог не мав знати про місця дислокації бригади. Саме ця засекреченість і допомагала бійцям з’являтися ніби нізвідки і рятувати своїх побратимів та місцевих жителів від ворога.
«30 червня минулого року наша батарея вперше зайшла в зону АТО, а вже за дві доби ми вирушили визволяти місто Слов’янськ, — згадує заступник командира батареї по роботі з особовим складом майор Олег Гаврилюк. —Там окопалися місцеві бандити і чеченці. Влучним і нищівним вогнем змусили їх намазати п’яти скипидаром. Кілька разів сепаратисти хотіли знищити нашу батарею, але нас надійно захищала десантно-штурмова бригада. Визволяли ми і Лисичанськ, допомагали утримувати Дебальцеве. Праця наших бійців була на межі людських можливостей: нас ніхто не питав, чи втомлені, чи хочемо спати або їсти. І вночі, і вдень треба було заряджати, наводити і стріляти».
Батарею Олега Гаврилюка по-простому називали «сумськими вепрами», а Костянтина Гладченка — «сумськими бакланами».
«Чому бакланами? Мабуть тому, що були під Маріуполем, — недалеко від моря, — продовжує Костянтин Гладченко. — Звичайно, у свій час про нас не можна було говорити. Та що там говорити! Серед бандитів поширювався наказ — у полон нас не брати, убивати на місці. За наші голови минулого року по 600 тисяч доларів винагороди пропонували. Тому ми постійно кочували, щоб ворог не зміг нас вистежити».

Бандити не мають права на існування

На жаль, навіть серед цих невловимих месників були втрати. Один із бійців батареї Олега Гаврилюка — Вадим Кутовий — загинув, виконуючи службовий обов’язок. Після того бою увесь екіпаж «Ураганів» був представлений до нагороди «За мужність» ІІІ ступеня. Вадим Кутовий, на жаль, посмертно.
Загалом, за бойові подвиги, відвагу і мужність до бойових нагород були представлені десятки бійців і командирів бригади.
«Що примушує йти в бій? Мабуть, усвідомлення свого військового обов’язку, відповідальність за товаришів та за родину, яка залишилася на мирній території, — говорить Олег Гаврилюк. — Звичайно, був і страх, не приховуватиму, але й розуміння, що навіть найменша помилка може коштувати життя».
Сумські бійці на власні очі бачили життя у містах і селах, які доводилося визволяти від ворога. Тому їх ніхто і ніколи не переконає, що бандитські уряди псевдореспублік на території України мають право на існування.
«Руїни, зруйновані будинки, підприємства, сльози на очах у жителів окупованих територій — все це шокувало, — продовжив майор. — А коли ми зайшли в один із місцевих магазинів, продавці дуже здивувалися, що люди з автоматами платять за покупки. Адже місцеві «вояки» заходили озброєні і брали, що хотіли».

Кава з турки — аромат домівки

Війна — для більшості українців сьогодні — це синонім смерті. Адже скільки матерів і дружин щодня бояться зазирнути у поштову скриньку і здригаються від кожного дзвінка — щоб, не дай Боже, не отримати «похоронку». Але все-таки навіть у зоні АТО, на полі бою вирує життя. Ті, про кого ми так турбуємось, з усіх сил намагаються повноцінно жити. Бруд, незручності, холод, голод — це не такі вже й проблеми, якщо в серці є віра в Бога і любов до рідних, а поряд — плече і поради товариша. У такі миті суворі солдати перетворювалися на будівельників, рибалок, кухарів, перукарів.
«Спочатку нам було скрутно з їжею, — згадує Олег Гаврилюк. — Пригадую, як із Білопілля привезли три мішки перлової крупи. Кашу приготували на відкритому багатті, з армійською тушонкою, здавалося, нічого смачнішого в житті не куштував. Згодом побут був налагоджений повністю, і ми навіть конкурси на кращу страву проводили. Солянка, салат «Олів’є», смажена риба «у виконанні» наших «шеф-кухарів» були неперевершеними. Багато продуктів привозили волонтери, ми навіть частину їх передавали в місцевий дитбудинок».
Олег Миколайович — і сам любитель куховарити. А своїх солдатів він частенько зранку «балував» кавою, звареною в турці.
«Не повірите, але запашна кава справді піднімала бойовий дух, давала почуття впевненості, запах домівки, — усміхається він. — Ця турка пройшла з нами майже все АТО. На жаль, я її десь загубив, війна є війна, ви ж розумієте». Готую я і рибу.
У польових умовах солдати будували кухні, лазні і навіть зробили для себе переносну капличку.
«Армія тримається на пошані до своєї Батьківщини, довірі до командира, і, звичайно, на вірі в Бога, — каже Костянтин Гладченко. — З Божою поміччю у нас з’явилася капличка. Ми її освятили і брали з собою постійно, адже за потреби вона складалася і розкладалася. А щоб служба була повноцінною, вийшли на тамтешню єпархію і попросили дати нам достойного священика з місцевих. Віра в Бога і ця капличка допомагали нам, піднімали дух, розраджували».

Листи щастя і кіт Ураган

Під Гімн України солдати 27-ї Сумської реактивної бригади прокидалися, ночами згадували мамину колискову, а після тяжких боїв писали і співали свої чоловічі пісні — суворі і жорсткі, як сама війна. «От Сум до Донецка идут «Ураганы», страна сыновей на защиту послала. Здесь каждый пришел за свое воевать, чтоб честь Украины врагу не отдать...» Ця пісня у виконанні старшого сержанта Євгенія Шликова стала одним із символів сумських «вепрів» і «бакланів». Народжувалися на полі бою й сатиричні композиції, але їх співрозмовники цитувати не хочуть, бо вони «суто чоловічі» і «не для преси». На окремі пісні місцеві «хакери і дизайнери» створювали кліпи, які сьогодні мають мільйони переглядів в Інтернеті.
Нерідко до бійців АТО приїздили з концертами артисти, зустрічі з ними та волонтерами — це завжди свято для солдатів, адже вони були своєрідною вісточкою з мирної України.
Особливо суворі чоловіки раділи малюнкам та листам, які волонтери передавали їм від дошкільнят та школярів Сумщини. У бригаді навіть машини із внутрішнього боку та стіни землянок були обклеєні ними. Дитячі листи підтримували бойовий дух захисників і реально пробуджували на героїзм і звитягу. Адже, побачивши малюнок, створений дитячими руками, повторювали знову і знову: «Зробимо все від нас залежне, щоб ці діти жили в мирній державі».
А ще про рідну оселю нагадували бійцям домашні тваринки. Комусь рятували життя спеціально навчені собаки, хтось годував у степу диких звірів і птахів, а сумчани пишаються котом з кличкою Ураган.
«У нашого комбата є кіт Ураган, — продовжує розмову Костянтин Гладченко. — Він його взяв ще кошенятком, і, знаєте, що цікаво: Ураган знає вже за добу, що ми будемо переїздити на інше місце і ховається в машинах. Ми щоразу, впевнені, що десь загубили тварину, починаємо сумувати за ним. Але варто лише комбату покликати Урагана, як той з’являється, ніби з-під землі».
Риболовля, футбол, волейбол... у вільний час нинішні військові згадували свої хобі і з натхненням займалися улюбленими справами.
«Складно у нас тільки з ранковою зарядкою, — усміхається Костянтин Гладченко. — Кожні півкілометра патрулі стоять, паролі треба говорити, тож дуже не побігаєш. Але для тих, хто звик до фізкультури зранку, хіба це перепона?!»
...Війна стала для багатьох українців своєрідною межею, яка розділила життя на «до», «під час» і «після». На «передку», тобто на фронті, сумські «урагани» по-справжньому усвідомили цінність життя, бачили смерть і були змушені вбивати... І сьогодні обидва офіцери молять Бога про те, щоб війна нарешті скінчилась, і вони та їхні побратими повернулися додому — живими. І щоб у майбутньому, коли їх якийсь школяр вільної, незалежної і заможної України спитає: «Як там було, на війні?», вони відповіли просто: «Ти цього не знаєш, і слава Богу!».

Сумська область.

«Смажена риба по-фронтовому» від Олега Гаврилюка

Будь-яку рибу необхідно почистити, потім додати до неї лимон, сіль і спеції для риби. Загортаємо її у фольгу і на нормальному жарові (розжареному вугіллі) смажимо не більше 20 хвилин. Смачного!