«Козацька варта» скликає схід
Децентралізація на Херсонщині ще не завершилася, а громади вже об’єднуються — не формально, а заради корисних справ. Так, мешканці сіл Кринки та Козачі Лагері у Цюрупинському районі області самотужки відремонтували сім кілометрів асфальтової дороги, яка з’єднує їхні населені пункти із автотрасою Одеса—Мелітополь. Вони й асфальт закуповували, й техніку в оренду брали, й самі ями латали — куди там якомусь дорожньо-експлуатаційному підприємству!
Села Кринки та Козачі Лагері на мальовничому березі річки Конки, оспіваної Остапом Вишнею, у виживанні вже давно сподіваються тільки на власні сили. Дехто рибалить, але більшість мешканців поставили теплиці й вирощують ранні огірки, помідори, картоплю та баклажани, які славляться і в сусідньому Цюрупинську, і в обласному центрі. Однак овочі до міста ще треба доправити, а дорога розбита вщент — її чотири роки по-людськи не ремонтували. От і виходило, що зароблені на городині кошти одразу йшли на ремонт машин, котрі ламалися у таких екстремальних поїздках. І все йшло, так би мовити, накатаною колією: власники автівок скаржилися до сільради, сільрада зверталася до Херсонського облавтодору. Там обіцяли ремонт, але грошей у бюджеті на нього традиційно не знаходилося, і ремонт так само традиційно відкладався у довгу шухляду.
Аж ось після Євромайдану з півсотні мешканців сусідніх сіл об’єдналися у громадську організацію «Козацька варта», заходившись спільно працювати на загальне благо. Спочатку почистили пляж та річкове дно, згодом змайстрували лавки та встановили їх у парку. Потім зрозуміли, що можуть братися й за складніші справи, і поставили собі нове завдання — привести до ладу тутешню «дорогу життя». Сказано — зроблено: скликали сільський схід і переконали земляків, що вигідніше буде раз зібрати та вкласти гроші у відновлення державної дороги, ніж постійно витрачатися на «реанімацію» власного транспорту. І справа пішла!
Технологія «дорожньої толоки»
— Люди здавали хто скільки може, а сільські підприємці — від однієї до двох тисяч гривень. Хто погодився використати для перевезення вантажів і робітників своє авто, давав по 250 гривень. Навіть на дорозі гроші збирали: поставили обабіч дівчат в українських шатах зі скринькою, і водії транзитного транспорту за бажання вкидали до неї хто скільки схоче. Одні проїжджали повз та відверталися, ніби скриньки не помічають, інші купюри не шкодували. А водії маршрутних автобусів домовилися і зробили свій внесок — по 50 гривень. Зрештою, зі ста тисяч гривень, необхідних для якісного ремонту, зібрали вісімдесят тисяч, але це було ще не все, — розповів власкору «Голосу України» голова «Козацької варти» Іван Фоменко. — Попоїздити по інстанціях довелося добряче. Від ДАІ отримали офіційний дозвіл на ремонт автотраси. Довідку про відсутність коштів на ремонт довелося просити й в облавтодорі. Там надали і фахівця, котрий стежив за дотриманням норм під час виконання робіт. В облавтодорі взяли в оренду каток, придбали два десятитонні «КАМАЗи» асфальту. А вже закривали ним діри самотужки: щодня на роботу по двадцять-тридцять волонтерів виходило. Зате нині сільською дорогою можна їздити, не ризикуючи втратити колесо чи перекинутись у вирву — надто серед ночі.
Показово, що ані обласна, ані районна влада і навіть сільрада жодної допомоги організаторам «дорожньої толоки» не надавала. Чиновники навіть не викроїли часу приїхати на місце і бодай морально підтримати селян.
Чому останні тільки раді: принаймні не заважають і під ногами не плутаються. Тож тепер Козачі Лагері та Кринки мають сім кілометрів самостійно відновленої «дороги життя» — прецедент, якого на Херсонщині ще не було. До того ж «прогриміли» на всю Україну — про те, як дві сільські громади замінили ціле дорожньо-експлуатаційне управління, розповіли кілька національних телеканалів.
Селяни розраховують, що років на три надійного ремонту вистачить. А потім чи держава гроші на нього знайде, чи громада знову буде щось мізкувати. Адже досвід тепер є.
Херсонська область.
