Хочеш зрозуміти душу народу — подивись, як він ставиться до власних дітей. Унікальні особливості російського менталітету мене завжди дуже цікавили, а зараз, у воєнний час, особливо. Тому за програмами для дітей у Росії я стежу по можливості якнайпильніше. Зокрема, по українському телеканалу ТЕТ зараз іде гумористичний серіал для дітей «Обережно, діти!», знятий російським телеканалом СТС.

Звичайно, більшість епізодів серіалу справді гумористичні і нічого поганого не демонструють. Але в них трапляються такі «перли», які можна віднести радше до пропаганди жорстокості, аніж до гумору, бо нічого смішного там нема. 
Наприклад, ось така сценка: під стоматологічним кабінетом сидить блідий переляканий хлопчик років десяти і аж дрижить від страху. Медсестра бачить це і намагається заспокоїти малюка:
— Не бійся, хлопчику, боляче не буде, в нас дуже хороша клініка.
— В мене інший випадок, — втирає сльозу малий. — Буде дуже боляче.
— Ну що ти, — заперечує медсестра. — В нас дуже якісне обладнання.
Відповісти хлопчик не встигає. З кабінету виходить лікар.
— Так, Максиме, ти вже тут? — суворо дивиться на перелякану дитину. — З чого нині двійка?
— З математики, тату, — опускає голову той.
— Пішли, — лікар хапає його за руку і тягне в кабінет. 
За якусь мить уже чути виляски від ударів ременем і дитячий крик. Медсестра філософськи зауважує: «Бач, а йому таки боляче».
Я замислився: з чого тут пропонують сміятися дітям? З болю їхнього ровесника? Чи для росіян шмагати дитину — це веселе заняття? Скажіть, який нормальний український батько, котрому випало у гніві таким методом «виховувати» свою дитину, зауважить, що йому було дуже весело від цього? Хтось дорікне мені: що ж, мовляв, мав робити батько з сином-ледарем? Відповім: не швендяти з приятелем по барах, не чатитися вечорами в «однокласниках», а прийти додому і поговорити з сином про його життя, погратися, допомогти розв’язати задачу з математики. І щодня спокійно перевіряти, чи той виконав домашні завдання. На дитину є маса методів впливу і без ременя.
Та це, як кажуть, лише квіточки. В іншому епізоді один підліток допомагає другому, котрий ніяк не може запам’ятати теорему з геометрії.
— Так, — хлопець в окулярах видирається на драбину і філософськи каже, — випробуємо метод Ньютона.
І кидає ровеснику на голову яблуко. Хлопчина болісно кривиться і розтирає потилицю.
— Ну що, згадав теорему?
— Ні, — зітхає ровесник.
— Значить, випробовуємо метод Архімеда.
Він тягне підлітка до ванної, напускає повну ванну холодної води і наказує:
— Занурюйся в ванну і голосно кричи: «Еврика!»
Підліток важко зітхає, але роздягається і з криком занурюється в ванну. За мить вистрибує — вода ж холоднюща!
— Згадав? — допитує його ровесник.
— Н-н-ні, — цокоче зубами хлопець.
— Що ж, доведеться застосувати крайній метод — метод Джордано Бруно, — поправляє окуляри той.
— Це той, кого спалили? — жахається хлопець.
— Він, — киває «вчитель». — Доведеться тебе трохи підсмажити.
— Не треба! — кричить ровесник і випалює: — Квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів!
— Подіяло, — самовдоволено посміхається юний кат...
Отакий у них «дитячий гумор»? І зараз ми в Україні пожинаємо плоди цього садистсько-домостроївського виховання у вигляді тисяч «добровольців» з усіх закутків неозорої Росії, які воюють проти нас на Донбасі. Та й сама донецька проблема є наслідком не лише російської пропаганди, а насамперед проблемою такого родинного виховання.
Тому нашим телеканалам раджу закуповувати не російський надсумнівний телепродукт для наших дітей, а творити свій, власний. А українських батьків дуже прошу: в певних гострих митях спілкування з нащадками спочатку добре подумайте, а вже тоді щось робіть.

Підгайці 
Тернопільської області.

Мал. Миколи КАПУСТИ.